Як псові очі посоловіли

   Мав ґазда пса. Доки той пес був молодий, то гавкав, а як постарів, то уже не міг гавкати, і ґазда його нагнав. Ходив він так з тиждень по селі, аж раз зайшов у ліс та й здибає вовка. Вовк питає­ться:

— Чим ти живеш, брате?

А пес каже:

— Що знайду, то з'їм.

Каже вовк до пса:

— Ходи зі мною, будемо їсти м'ясо.

   Ідуть вони лісом, надибають стадо коней. Тоді бере вовк, качається, устав й питається:

— А з'ї­жилася на мені шерсть?

— З'їжилася.

— А вуха нащурилися?

— Нащурилися.

— А очі посолові­ли?

— Посоловіли, — відповідає пес.

   Тоді кинув­ся вовк на коня, забив його, наїлися вони м'яса того… Коли відійшов пес набік та й каже сам до себе: «Або я собі сам так не можу зробити?» І пішов від вовка.

Здибає зайця та й питається його:

— Чим ти, зайчику, живеш?

Заєць каже:

— Їм сухе сіно і з капусти кача­ни.

— Ти дуже бідно живеш, — каже пес. — Ходи зі мною, будеш їсти м'ясо.

— Добре, — каже заєць.

   Ідуть вони і надибають стадо коней, що пасеться. Тоді бере пес, качається, потому устав та й питається:

— А з'їжилася на мені шерсть?

— Трохи.

— А вуха нащурилися?

— Ні.

— А очі посолові­ли?

— Не посоловіли, — відповідає заєць.

   Кинувся пес на коня; кінь ударив його ногою та й забив. А заєць здалека приступає до пса й каже:

— Аж тепер я виджу, що очі у тебе посоловіли. А я іду їсти сіно і капусту, як і їв!