Як солдат із зуба борони юшку варив

   Один солдат та стояв на постої у дуже ску­пої баби. Трудненько доводилося солдатикові добувати собі кожен окраєць хліба, а що вже про варену страву, то він і забув, яка вона на смак. Занудився він зовсім на тих бабиних су­харях з водою і почав крутити головою, що б таке вигадати, щоб і себе вдовольнити, і баби не прогнівити? Солдатики хитрі на всякі ви­думки готові, бо голод — не тітка. Знайшов він старо­го заіржавленого зуба від колишньої борони, приніс до хати та почав стругати та мити, щоб баба бачила, та все з примовою:

— Оце буде юш­ка, так юшка! І курятини не треба! Дозвольте, бабко, горня і води!

   Баба, зацікавлена, дала горня і, наливши зуб від борони водою, приставила до жару.

Кипить, аж весело дивитись! А солдат все пробує та хвалить:

— От буде юшка, так юшка! Дозвольте,баб­ко, дрібок солі!

   Дала баба дрібок солі. Згодом солдат про­сить ще й пшона трохи.

   Дала баба пшона, бо то ж цікава штука, яка то юшка вийде з боронячого зуба!

Згодом просить солдат кілька картоплинок… і цибулю.

Дала баба і те.

— От коли б, бабусенько, ще й сала шма­точок!

   Дала баба і сала, бо то ж дуже цікава і нечувана штука — юшка з боронячого зуба! А коли вже зуб добре уварився, що вже пшоно і цибуля розкипіли, то солдатик вийняв його з горнятка і, сказавши, що він ще не на один раз згодиться, поклав обережно на полицю.

   А юшка була нічого собі і така на смак, не­наче й не із зуба від борони варена! Від тоді він ще довго таким чином варив смачну юшку з зуба, а баба завжди давала овочі йому бо теж любила смакувати ту «зуб’ячу юшку». Так солдат обхитрив скупу бабу і в подальшому забув уже про сухарі.