Як святий Миколай подавав палиці

Прийшов парубок дівку сватати.

— Але я, — каже дівка, — як розсерджуся, то буду сидіти на печі, аж поки мені не пройде.

— А я, — каже парубок, — як розсерджуся, а вип'ю склян­ку води, то кров у мене льодом стине; вип'ю другу, кров у мені вогнем горить; вип'ю третю, то з цілим світом бився би.

   Ну, добре і побралися вони. Десь якось жінка розсердилася, вилізла на піч та й сидить і нічого не робить. То й що робити? Скочив чоловік до сусіда.

— Ходіть, — каже, — до мене, вилізьте на горище, там є два­надцять палиць, а в стелі над піччю знаходиться дірка. Як я скажу: «Святий отче Миколаю, подай палицю!», — то ви мені крізь дірку палицю подасте.

— Добре.

   Повертається той до хати, жінка сидить, ноги задерла на печі і сопе. Взяв він три склянки, поставив на стіл, поналивав води і нічого не каже. Випив одну — ходить, ходить — нічого. А вона дивиться з печі, що з того буде. Випив другу, надувся — такий червоний, як грань. Знову ходить по хаті. Випив третю та й до жінки, як крикне:

— Святий отче Миколаю, подай палицю!

   А палиця лізе крізь стелю. Як той почне латати жін­ку, як подушку гатить! Вона нічого, ані писне. Поламалася палиця. Той знов кричить:

— Святий отче Миколаю, подай палицю!

   І знов палиця лізе, знов той б'є, б'є, аж поламав палицю. І так одинадцять палиць. Та й знову кричить:

— Святий отче Миколаю, подай палицю!

   Палиця лізе. «Ох, — гадає собі жінка, — біда! Той мене й на смерть уб'є, а Миколай усе йому буде палиці подава­ти». Та до нього:

— Не буду вже, не буду! Не виганяй душі з тіла!

— Ну, коли так, то ще ліпше!

   Злізла жінка із печі і відтоді більше ніхто ні на кого не сердився, і жили вони в злагоді і мирі.