Як циган сповідався

   Жив собі один циган. Все був голодним. Одного разу так зголоднів, що не міг іти. Думає: «Де би їсти?» і додумався: «Так ніде не поїм, як у попа», прийшов до попа з міхом на плечах.

— Пане превелебний, що би коштувала така товпуга золота, як кінська голова?

   Піп подумав, що у цигана у міху товпуга золота. «Видурю я у нього», — подумав собі піп і каже:

— Цигане! Може, ти голоден? Спочатку поїж, а потім я тобі скажу, що ото коштує.

— Ви вгадали, пане превелебний! Я дуже голодний.

   Дав піп цигану м'яса, левешу. Наївся циган так, що лише по череву гладиться.

— Ну, виймай, цигане, ото золото з міха, хай погляну.

— У мене немає ніякого золота. Я подумав: що би коштувала така товпуга золота, якби вона у мене була.

Піп розсердився:

— Біда на тебе, цигане, впаде, бо ти согрішив, прийди завтра сповідатися.

— Добре.

   Другого дня прийшов циган із сином до попа. Зима, а циган і його син — босі. Змерзли і зайшли до кухні погрітися. Там варився в капусті шовдар. Циган виняв шовдар і поклав хлопцеві у міх. «Файна клебаня, придасться», — подумав собі.

Виспався піп і вийшов у кухню. Увидів цигана, і каже:

— Заходи у кімнату, буду тебе сповідати.

Узяв піп єпітрахиль на себе, прикрив циганові голову і каже:

— Цигане, перехрестися!

— Во ім'я отця і духа. Амінь!

— Цигане, та ти за сина не сказав.

— Паночку, тут син, за дверима, чекає мене.

— Я бачив твого сина. Але ти не знаєш як перехре­ститися. Треба казати: во ім'я отця і сина…

— Добре! У нас так: де отець, там і син.

— Та кажи за гріхи!

— З попової капусти я вигнав свиню.

— То не гріх. То ти добре зробив, бо свиня наро­била би шкоди, поїла би капусту. А я гріхи зві­дую.

— Перед паном превелебним я зняв клебаню.

— І це добре зробив. Так треба і далі робити.

   А у попа був годинник, і циган помалу витягав його із кишені. Попу надоїло, що циган не знає, які то гріхи, і каже:

— Я хочу чути, чи ти крав?

— Крав і тепер краду!

— Це великий гріх. Мусиш день постити і завтра прийдеш на причастя.

   Відклонився циган і пішов, а піп кличе служницю, аби дала їсти.

— Немає що їсти, бо циган украв шовдар із капусти.

Тоді догадався піп, що означали циганові слова:

   «З попової капусти я вигнав свиню». Хоче іти до церк­ви, а клебані немає. Піп догадався, як то циган зняв клебаню перед паном превелебним. Посяг рукою в кишеню, і годинника немає.

   Розсердився піп на цигана і приказав принести хріну, гіркого перцю і зробити з того цигану причастя.

Прийшли до церкви, а піп виголошує:

— Циган — найбільший грішник, тому він буде бра­ти причастя останнім.

   Циган і не спішить, бо він не голодний. З попового шовдара наситився і він, і його діти. Дочекався черги на причастя, та коли промок причастя, яке йому при­готував піп, то аж закрутився:

— Ой, пане превелебний, лиш синові не давайте причастя, бо чорт його візьме.

— То признайся, чи ти взяв від мене шовдар, кле­баню і годинник?

— Та я казав на сповіді.

— То возмісти всьому народові в церкві, і я тобі відпущу гріхи.

— Та чи повірять? — каже циган.

Піп повернувся до людей і каже:

— Народе! Що вам циган скаже — ото чиста правда.

— Але я ганьблюся таке казати! — каже циган.

— Нічого ганьбитися, кажи! — напирає піп.

— Чесні люди, слухайте! — гойкнув на всю Церкву циган. — Котрі діти білоголові, ті всі від пана преве­лебного.

   Сказав так циган і утік. Прийшов піп додому такий сердитий, що і їсти йому не треба. Думає собі: «Знай­шов мені циган ганьбу, то хай за це хоч дров мені привезе». Заганяє церковника до цигана:

— Іди і приведи цигана. Кажи, що має мені привез­ти дров, якщо не привезе, то подам на нього у суд.

Привів церковник цигана на фару. Каже циган:

— Пане превелебний! Я привезу дров, лише дайте мені сани і коней, бо я не маю, і покажіть мені, котрий бук для вас зрубати.

— Хай буде!

   Запрягли коней у сани. Сів піп на сани, а циган веде коней і ногами дубоче, бо змерз босий. Піп у чоботях, і то ззябне.

— Цигане! Я дуже ззяб.

— А я, пане превелебний, не ззяб, бо я босий. Мо­розу немає де сидіти. Якби ви були босі, то не ззябли би.

— Спиняй коней, хай роззуюся, — каже піп. — А ти взуйся, тоді побачиш, як то в чоботях холодно.

Зняв піп чоботи і віддав цигану. Але замерз ще більше.

— Цигане! Без чобіт я ще більше мерзну!

— Це тому, що бог не знає, що чоботи мої. Він ду­має, що вони у вас на ногах. Здійміть руки і кажіть: «Боже, я босий, чоботи не мої».

Піп так і зробив; здійняв руки і каже:

— Боже, я босий, і чоботи не мої.

— Правда, що не ваші, — каже циган.

— Але я тепер так ззяб, що серце мені каменіє, — скаржиться піп.

— Бо треба вам трохи побігти за саньми.

   Зліз піп з саней, а циган вйокнув на коней — і лишив пана превелебного в лісі. Ніхто уже більше того попа не бачив.