Як у царя роги виросли

   Жив лісник, і мав три сини. Ослаб лісник і чує, що скоро помре. Покликав він синів і каже:

— Я все життя був лісником і сходив весь ліс, але є в лісі одне місце, в яке ніколи не заходив, бо то погане місце.

Після цих слів помер старий.

   Стали сини лісниками, по всьому лісі ходили, а в те погане місце не заходили. Але одного разу вирішили зайти. Найменший брат каже:

— Давайте візьмемо з собою клубок ниток, щоб не заблудитися.

   Та й пішли вони. Розмотували за собою клубок, щоб потому по нитці повернутися. А дичина ходила і порвала ту нитку. Ходять вони, ходять по лісі і все на те саме місце приходять, до великого дуба. Так моталися вони до вечора. І вирішили ночувати під тим дубом. Два лягли, а старший сторожує.

   Дійшло десь до дванадцятої години ночі, і звіявся страшний вітер. Аж дуби гнулися. Подивився старший брат — летить поверх лісу змій. І крикнув брат:

— Хто ти?! Стань, бо стріляти буду!

Змій злякався і просить:

— Пропусти мене. Я дам тобі таку річ! Скільки житимеш, користь тобі від неї буде, — кинув старшому братові шапку-невидимку і полетів.

   Встали хлопці рано, а старший брат не каже їм нічого. Ходили вони й другий день до вечора, і все виходили до того дуба. І знову застала їх під дубом ніч. За сторожа став середній брат. О дванадцятій годині ночі знову звіялася така буря, що ломилися дуби. Дивиться середній брат — летить змій.

— Стій, стріляти буду! — крикнув брат.

А змій просить:

— Не стрілятимеш, то дам тобі таку річ, що скільки житимеш, то будеш мене споминати. Дам тобі сопілку. Подуєш у неї — і вийде армія. Таку будеш мати армію, що зможеш воювати і з царем.

Кинув йому змій сопілку і полетів.

   Рано встали хлопці, а середній брат їм нічого не каже. І почали вони знову ходити по лісі, щоб якось вийти, але на вечір знов прийшли до того ж дуба. Та й лягли під ним спати, а за сторожа став найменший брат.

   Опівночі звіялася буря, гнуться дуби. Подивився найменший брат — летить змій.

— Стій, стріляти буду! — крикнув найменший брат.

— Пусти мене, то дам тобі гаманець, повний грошей. Ти будеш брати, а він усе буде повний. І ніколи не буде порожній.

А найменший брат каже:

— Це ще не все. Ти скажи мені, як із цього лісу вийти, тоді пущу.

— Бери сокиру і теши дуба з цього боку, — каже змій. — Як встанете рано, то йдіть у той бік, з якого буде затесано дуба.

   Відпустив він змія та й ліг спати. Рано встали хлопці, а найменший брат каже:

— Ну, давайте будемо вже виходити з цього лісу.

   Але не каже братам, як виходити, а лиш дивиться, з якого боку затесано дуб. Недовго вони йшли і вийшли з того лісу. Побачили знайому поляну. Менший брат каже:

— Давайте сядемо на цій поляні і трохи спочинемо. — Посідали вони, і менший брат питає:

— Хлопці, що ви робили ночами, як сторожували.

Старший брат каже:

— Я маю шапку-невидимку.

— Ану, дай її сюди.

Одягнув він шапку на голову та й питає:

— Видно мене?

— Не видно, лиш голос чути.

А середній брат каже:

— У мене є така сопілка, що як подую в неї, то скільки хочеш армії вийде.

— Ану, давай спробуємо твою, сопілку, — каже найменший брат.

   Як узяв ту сопілку, як почав дути, почали виходити солдати. Він дує, а армія виходить, він дує, а армія виходить. І вже стільки вийшло, що не поміщається на поляні. Перестав дути, а солдати й питають його:

— Царю, що бажаєш?

— Нічого, хотів спробувати сопілку.

Сказав він це, і армії не стало.

— А тепер покажу, що я маю.

   Витягує він гаманець із грішми. Випорожнив його, а гаманець знову повний. П'ять разів спорожнив гаманець, і він усе був повний. Забрали вони ті гроші і йдуть додому.

   Почув найменший брат, що в царя є дочка, і та дочка день і ніч грає в карти. Бере він свій гаманець і йде до неї. «Пограю й я з нею в карти».

   Узяв він з собою й шапку-невидимку. Одягнув її на голову, і ніхто не бачив, як він пройшов у царський палац. Та й пішов просто до дівчини в кімнату. Аж тоді побачила його царівна, коли зняв шапку.

— Як ти зайшов сюди? — питає вона. — У мене ж варта є.

— Шапку таку маю: як покладу на голову, ніхто не бачить мене.

— Як таке діло, — каже вона, — то давай у карти грати.

Грали вони цілий день і цілу ніч, а він кладе й кладе гроші.

Вона й питає:

— Звідки у тебе стільки грошей?

— А мій гаманець такий, що я беру з нього гроші, а він знову повний.

Дівчина каже:

— Давай будемо обідати.

   Принесла вона різних вин, напоїла хлопця, і він заснув. А сама забрала у нього шапку й гаманець, покликала варту й наказує:

— Візьміть його і викиньте на дорогу.

   Прокинувся він — шапки й гаманця нема. Але що зробиш? Іде він додому і каже до братів:

— Браття, я втратив шапку й гаманець. Але я візьму сопілку й заявлю цареві війну.

   Виходить цар із своїми військами на поле, а хлопець сів та й дме у сопілку, і виходять його війська. І така армія виходить, що цареві нічого й змагатися. А царева дочка примітила це діло, зайшла ззаду і вихопила у нього сопілку. І вже не його слухає армія, а царівну. Дає вона наказ взяти хлопця. Привели його до царя. Цар каже, щоб розстріляти, а міністр — посадити в тюрму. Та й вирішили: вийняти хлопцеві очі і пустити сліпого у світ.

   Ішов він сліпий, довго йшов, і зайшов у ліс. Іде лісом, і запахло йому яблуками. Почав він шукати на дереві, намацав великі яблука. З'їв одне яблуко і відчув, що свербить голова. Помацав, а в нього роги ростуть. І все більші і більші робляться. Як у вола.

   Пішов він далі, і запахло йому грушами. «Тут десь груші є», — подумав він. Став шукати і намацав груші. Такі здоровенні. «Що буде, то буде, — думає, — а з'їм ще й грушу». З'їв грушу, чує, роги хитаються. І відпали роги. Радіє хлопець. Добре, що хоч рогів збувся!

   Захотілося йому води. Пройшов трохи, чує, річка тече. «Ну, — думає, — нап'юся». Підповз до річки, намацав воду і п'є: Напився — і з'явилися в нього очі! «Ну, тепер я провчу царя!» — думає хлопець. Та повернувся назад і почав глядіти, де ті яблука і груші. Знайшов і взяв собі три груші.

   Іде він у місто. А в місті на кожнім провулку — крамничка. Заходить він до одної крамнички і дає продавцю три яблука.

— Що візьмеш за них, — каже продавцеві, — то буде твоє. Але не продавай дешево, а так дорого, щоб тільки цар міг купити.

Сказав це продавцеві й пішов.

   Питають люди за ті яблука, а вони дуже дорогі, і ніхто не може купити. Іде царева дочка. І побачила ті яблука. Питає продавця.

— Скільки коштують ці яблука?

— Тисяча карбованців за штуку.

   І вона купила ті яблука. Принесла їх додому, і такі вони гарні були, що цар і цариця шкодували з'їсти. Поклали вони їх. А потому цар каже:

— Та скільки ми будемо тримати їх? З'їмо по одному.

   З'їли вони по одному яблуку, і з'явилися у них роги! Люди сміються з царя. Кричать:

— Не треба нам рогатого царя!

   Цар розгубився. І передав він по всьому царству: «Як знайдеться лікар, що вилікував би мене від тих рогів, то дам грошей, скільки схоче».

Прийшов до царя хороший лікар. Помацав ті роги, постукав і каже:

— Якщо відбити роги, то ви живі не залишитесь.

   Цар подумав: «Краще з рогами жити, як без рогів умирати». Виходить лікар від царя, а наш хлопець іде назустріч.

— Де ви були? — питає лікаря.

А той і розказує йому про царські роги. Хлопець каже:

— Ідіть до царя і передайте, що я вилікую, як він захоче. Повернувся лікар і каже цареві:

— Я знайшов для вас лікаря.

— Дам йому, що схоче, аби лиш роги зняв.

Вийшов лікар і каже:

— Цар сказав зайти.

Заходить хлопець і говорить:

— Буду вас лікувати, як хочете. Але маєте три дні не їсти і діставати три рази на день по три буки.

   Цар погодився. Бере хлопець добру бучару і зразу дає цареві три рази нижче спини. І так було три дні. Цар лежав зовсім голодний і діставав три рази на день по три буки. А на четвертий день дає йому хлопець грушу. Цар з'їв її, роги відпали. А хлопець каже:

— Давайте розплатіться, бо я вже йду.

— Та в мене й жінка з рогами, — каже цар, — вилікуйте і жінку.

— Добре, давайте її сюди.

Приводять царицю, а хлопець питає:

— Згідні ви три дні нічого не їсти і діставати по три буки три рази на день?

— Згідна, — сказала цариця.

   Але він її пожалів, бо вона не винна була. І не бив, а лиш їсти не дав. На третій день дав їй грушку. Вона з'їла її, і роги відпали.

— Дайте розплату, — каже він до царя, — бо вже йду.

А вони плачуть:

— У нас ще й дочка з рогами. Вилікуйте і її.

Покликали дівчину, а він каже:

— Погоджуєшся три дні нічого не їсти і щодня діставати буків?

— Погоджуюся, — сказала царська дочка.

   Вона була найбільше винна, і він їй не по три буки давав, а бив, скільки хотів. Вона вже й проситься:

— Я не витримаю, уб'єте ви мене на смерть.

А він каже:

— Як хочеш, щоб не бив, то віддай мені шапку, гаманець і сопілку.

   І зрозуміла вона, що це той самий хлопець. Пішла царівна до батьків та й каже:

— Це той самий, якому вийняли очі. Як він захоче мене взяти, то я піду за нього.

   І цар погодився віддати дочку за такого лікаря. Повернула вона йому шапку, гаманець і сопілку, а він зняв їй роги. Зробили весілля. І став син лісника царем.