Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 3161 0352
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Співець

СПІВЕЦЬ

Пишно займались багрянії зорі

Колись навесні,

Любо лилися в пташиному хорі

Пісні голосні;

 

Грала промінням, ясним самоцвітом

Порання роса,

І усміхалась весняним привітом

Натури краса.

 

Гордо палала троянда розкішна,

Найкраща з квіток,—

Барвою й пахом вродливиця пишна

Красила садок.

 

А соловейко троянді вродливій

Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий

Садки розвивав;

 

Слав до вечірньої зорі прощання,

Що гасла вгорі,

Ще ж голосніше співав на вітання

Поранній зорі…

 

Вже пролетів, немов пташка зальотна,

Весняний той час,—

Осінь холодная, осінь вільготна

Панує у нас.

 

Тихо спускається нічка осіння,—

Година сумна;

Місяць холоднеє кида проміння;

Здалека луна.

 

Пугача віщого крик — гук єдиний.

Діброва німа.

Де ж соловейко? де ж спів солов’їний?

Ох, де ж він? Нема!

 

В вирій полинув, де вічная весна,

Натхненний співець.

Вічно красує там рожа чудесна,

Там теплий вітрець;

 

Глухо і смутно кругом на просторі,

Мій гаю сумний!

Кинув співець тебе в тузі та в горі,

Тебе й край рідний.

 

Тиша така тепер всюди панує.

Лиш в листі сухім

Вітер зітха, мов дріада сумує,

Із жалем глухим.

 

Чом я не маю огнистого слова,

Палкого, чому?

Може б, та щира, гарячая мова

Зломила зиму!

 

І розлягалась би завжди по гаю

Ясна-голосна

Пісня, й розквітла б у рідному краю

Новая весна.

 

Та хоч би й крила мені солов’їні,

І воля своя,—

Я б не лишила тебе в самотині,

Країно моя!

(1889) 

Додати коментар