ПРО КОТА – ВОРКОТА

Сіро-бурий кіт-воркіт

Виліз нищечком на пліт,

Хоче зняти з деревця

Горобчика-молодця.

А нащо стягнути?

Щоб м`ясця добути,

З пір`ячком, з кістками

Схрупать під кущами.

Бачить це Марійка,

Мамина пестійка,

Татова потіха,

Школярочка тиха.

Жаль їй стало горобця,

Веселого молодця.

Котка проганяє

Та ще й примовляє:

 – Гей котику-воркотику,

Не чатуй ти на плотику,

Не чатуй на горобця,

На доброго молодця,

Бо він, хоч збиточний,

Але й пожиточний!

Зерно, правда, любить,

Але й гусінь губить,

По садку літає,

Гілки обчищає,

Щоб і груші, й сливи

Рясно зародили!

Кіт-воркіт не слухає,

Крутить носом, нюхає,

По гілках стрибає,

Горобця ганяє…

Той горобчик жвавий

Зиркає, цікавий,

Скаче чимраз вище,

До вершечка ближче –

З гілочки на гілочку,

Повертівся хвилечку,

Із деревця скік –

Та й… утік!

Бачить це Марійка,

Мамина пестійка,

За боки береться,

З котика сміється:

 – А то добре, котику,

Мурлику-воркотику,

Не дерись на вишки,

А виловлюй мишки!