ПРО ШКОЛЯРКУ МАРІЙКУ ТА ЇЇ ПЛАТКОВІ ЛЯЛЬКИ

Просять ляльки, просять 

Сумно, як ніколи: 

"Не лишай же нас, Марійко, 

Ідучи до школи…

Дорога далека, 

Торбинка важкенька, 

Там діти великі, 

А ти ще маленька…"

Всміхнулась Марійка: 

"Ні, лялечки, годі!" 

Ой, вже на подвір'ї, 

Ой, вже на городі!

Прийшла вже зі школи, 

З'їла хлібця скибку, 

Стала оглядати 

Свою нову книжку.

Лялька-полотнянка 

З хороброго роду: 

– "В куті є відерце, 

Кину книжку в воду…"

Ця лялька смілива 

Вже коло Марійки 

На лавочці сіла. 

…"Якже тую книжку 

До води кидати? 

Ой, що за малюнки! 

Треба оглядати".

А ляльки шовкові, 

Тоненькі панянки, 

Грубі, кожухові, 

Йдуть до полотнянки.

Лялечки Марійку, 

Мов бджілки, обсіли: 

"Читай же, читай же!" – 

Всі загомоніли.

Марійка всміхнулась: 

"Ой, що ви за діти! 

Та вже, щоб читати, 

То треба уміти!

Тому сидіть тихо, 

Не плачте ніколи, 

Бо вчитись читати 

Я ходжу до школи".