СМЕРІЧКА

Дзвонить, грає срібна річка,

А в криштальну воду

Задивилася смерічка

Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,

Та нема їй пари:

Пила воду із потоку

І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря

У весняну пору;

Вибуяла так на вітрі,

Виросла угору!