ЮРКОВА МАНДРІВКА

Юрчик красну книжку має,

Щовечора оглядає

Свою книжку з образками,

З кораблями, з літаками.

Раз глядить у вечір пізно:

Грають в морі хвилі грізно.

А з-під хмар неначе птах,

Аж униз злетів літак.

В Юрчика думки понурі:

Чи втече літак від бурі?

Чи заплине корабель

В пристань зі бурхливих хвиль?

Як Юрко таке думає,

Мама спати закликає.

Зложив Юрчик книжку свою,

В спальню вийшов із покою.

Там під образом клякає

І молитву відмовляє:

За цілу свою родину

І за рідну Україну.

Помолився так щиренько,

Руки й ноги вмив гарненько

І на білу постілоньку

Вклав русяву голівоньку,

Натягнув скрізь постіль гладко

І заснув як ангелятко. 

Аж до нього гість приходить:

Дідусь срібний, що сон водить.

 – Вставай, Юрку, милий сину,

Перейдемо Україну!

І пішли вони у сні

Почерез садки рясні,

Через  поле, через  лан,

Вийшли на якийсь майдан.

Ріки сріблом миготять,

Як мереживо прозоре,

Течуть,   ллються в Чорне море.

Там вже хмарка срібно біла

На березі моря сіла,

Привела їх аж над море

І злетіла знову в гори.