МИ ЇДЕМО ДО МОСКВИ

Беру на станції квиток,

в вагон мерщій сідаю.

Сюрчить сюрчок, гуде гудок —

і поїзд в путь рушає.

Назустріч стеляться лани,

просторі, неозорі.

А ось і порості сосни,

берізки білокорі…

Віддалеки проблисне став

або весела річка,

що в'ється, в'ється серед трав,

немов блакитна стрічка.

Гримлять зустрічні поїзди.

Ми їх гудком вітаєм.

Вони запитують: «Куди-и?»

«В Москву-у!» — відповідаєм.

Гуде повз вікна вітру вир…

І з далечі ясної

встає, на всю безмежну шир,

Москва передо мною!

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒