Вірші Наталі Забілої
(1903-1985рр.)
Сторінки життя і творчості
Наталя Львівна Забіла — перший лауреат Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки, по праву вважається зачинателькою сучасної української дитячої літератури.
Творчий шлях письменниці був досить довгим. Наталя Забіла народилася 5 березня 1903 року в Санкт-Петербурзі, в родині, де живопис, музика, література були органічною частиною сімейного життя. Дід її — відомий скульптор П. Забіла (Забела). Родинні зв’язки єднають письменницю з уславленими живописцями М. Ґе та О. Врубелем, письменниками Толстими.
Маленька Наталя рано почала цікавитися літературою, яка згодом стала справою її життя. З дитячих років пробувала вона писати вірші.
1917 року сім’я майбутньої письменниці переїхала в Україну, де поселилася поблизу міста Харкова в невеличкому селищі Люботин (нині місто).
Ще 16-річною Н. Забіла почала працювати вчителькою, згодом закінчила Харківський інститут народної освіти.
1924 року, будучи студенткою, Н. Забіла надрукувала свій перший вірш. Відтоді дедалі частіше її твори з’являються в багатьох українських газетах та журналах, а в 1926—1927 рр. виходять перші книжки. З того часу письменниця створила понад сто п’ятдесят збірок та окремих книжок, переклала українською мовою твори О. Пушкіна, С. Михалкова, Л. Квітки, «Слово о полку Ігоревім» тощо.
У роки війни жила і писала Наталя Забіла вірші в Казахстані. Повернувшись до України, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок».
Чим приваблюють юного читача твори Наталі Забіли? Насамперед — материнською щирістю, справжньою любов’ю до дітей. Сама вона мала їх четверо. Кохала, піклувалася ними, наспівувала їм власних пісень, писала й розповідала вірші та казки. Захоплення в очах малюків було для неї кращою оцінкою нових творів.
Мама – поет прагнула до того, щоб діти виросли вихованими, розумними, чесними, мужніми, щоб, читаючи її вірші, дитина більше пізнавала, частіше посміхалася — тому поетичні слова ніби лилися з її душі. Вони ніжні й мальовничі, цікаві й повчальні, сповнені доброго гумору й пройняті материнським теплом.
Письменниця вводить читачів у чарівний і таємничий світ, де поруч казка і реальність, люди й тварини, дорослі та діти. Вона одне оспівує, з приводу іншого радіє, а з чогось і сміється, по – доброму, без глузування. Хтось впізнає себе, стане йому соромно: замислиться дитина — отже, мети досягнено!
Як же Наталя Забіла знає дітей! Як невимушено веде з ними поетичну бесіду: про квіти й траву, вітер, дерево, струмок, про свійських тварин, лісових звірів та все живе навколо. Прочитавши такі рядки, дитина не зможе залишитися байдужою до природи. Тому герої творів Забіли охоче саджають дерева, захищають своїх зелених друзів.
Особливе місце в творчості письменниці посідають віршовані казки — такі пісенні, легкі, цікаві. Поезії сповнені й прозові твори — повісті про життя дітей і дорослих. Це дуже повчальні твори, бо з них дитина дізнається про особливості поведінки і вчинків дорослих у різних життєвих ситуаціях, над чимось замислюється, робить висновки. Отак і формуються смак, характер, світогляд людини, тобто особистість.
Наталя Забіла – померла 6 лютого 1985 року в Києві, проте залишиться на все життя в людській душі Наталя Забіла — поет, казкар, драматург.
Вірші Наталі Забілої
