НА КОЛИШНІЙ ЦІЛИНІ…

Над Доном, Волгою — на схід

тепер полетимо ми,

щоб роздивитися як слід

місцевість незнайому.

Отут, де з правіку земля

лежала цілиною,

ми бачим зорані поля

і хліб стоїть стіною.

Колись, в недавню давнину,

сюди завзяті люди,

щоб підіймати цілину,

з'їздились звідусюди.

Жили в наметах нестійких,

в таких-сяких будинках,

палило сонце влітку їх,

пекли морози взимку, —

та від зорі і до зорі,

усі віддавши сили,

вони водили трактори,

і сіяли, й косили.

Зібрали щедрий урожай,

як ще ніде й ніколи!..

І виріс тут Цілинний край —

радгоспи, клуби й школи.

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒