ОДИН, ДВА, ТРИ, ЧОТИРИ, П'ЯТЬ

ОДИН

Скопав я грядку сам-один

В городі біля тину.

Хотів зростить багато динь

Зросла ж одна-єдина!

Та ласував не я один,

А наша вся родина.

І всі хвалили як один

Мою єдину диню!

ДВА

Раз, два —

Дерева.

Під деревами трава.
На траві — два хлопчики,

у дерева — дві гілки,
на гільці — два горобчики,

у вулику — дві бджілки.
А далі — дві хатинки,

у них по два віконечка,
Над ними — дві хмаринки,

дві зірочки, два сонечка…
Не слухайте мене, —

бо сонечко  одне!

ТРИ

Онука, бабуся,

дві мами, дві доні

Сидять на осонні

на довгім ослоні.

Очі протер я, —

хоч три, хоч не три, —

Бачу й тепер я,

що їх тільки три!..

ЧОТИРИ

Скільки нас живе в квартирі?—

Тато, мама, брат і я.

Раз, два, три, чотири —

От і вся моя сім’я!

Є у мене друзі щирі:

Лесь, Андрійко та Петро.

Раз, два, три, чотири —

Ось ми їдем на Дніпро.

Хоч ніхто не йме нам віри,

Ми рибалки – молодці.

Раз, два, три, чотири —

Вже впіймались окунці!

Не страшні нам дикі звірі!

Ми – мисливці, йдем у бір.

Раз, два, три, чотири —

Нас боїться кожен звір!

Ось увечері в квартирі

Знов збереться вся сім’я:

Раз, два, три, чотири —

Тато, мама, брат і я!

П’ЯТЬ

П'ять літ мені минуло нині,

І я покликала гостей.

І після п'ятої години

Прийшло аж п'ятеро дітей.

І п'ять хороших подарунків

Приготували п'ять діток:

Намалювали п'ять малюнків,

В садку зірвали п'ять квіток.

Враз у веселе наше коло

Іще один з’явився гість.

То скільки ж сяде нас до столу,

Коли гостей не п’ять, а шість?

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒