У РОДЮЧИХ СТЕПАХ

Ось понад листяні ліси

літак на південь лине.

Під ним — в усій своїй красі

простори України.

Долини рівні та горби,

гаї, діброви темні…

А далі — аж ген-ген степи,

родючі, чорноземні.

У сивій давній давнині

було тут дике поле,

де тільки трави запашні

хиталися навколо,

і срібно-біла ковила

шовково коливалась,

сайга стрибала, й від орла

тушканчики ховались…

Нема тут місця з давніх пір

сайгам та диким козам, —

бо зораний і вздовж,

і вшир степів масний чорнозем.

Пишаються тепер степи

пшеницею й житами.

Перетинають їх стовпи

з співучими дротами.

І довгі смуги автострад,

де рух — і нічно й денно,

і де обабіч — довгий ряд

струнких дерев зелених.

повернутися до: Вірші Наталі Забілої⇒