ДИВНІ ПРИГОДИ

Іду я та іду, молоденький,

Аж стоїть коник рябенький;

Я на нього хотів сісти,

А він мене хотів з’їсти.

Я на нього таки сів,

А він мене таки з’їв,

Отже, в конику сиджу,

Разом з коником біжу,—

Куди коник, туди я,

Така доленька моя!

Скаче коник з усіх ніг

Та в зелений гай забіг.

Кепська штука, пане-брате,

Треба думати-гадати,

Як би з коника втікати!

Бо одне, що та тіснота,

А другеє, що темнота,

А ще й третє, що нудота!

Препогано, що й казати,

Треба радоньку давати!

Тут згадав я свою зброю,

Що взяв з дому я з собою

Для потреби, для вигоди,

Ради всякої пригоди.

Отже витяг ту сокирку,

Прорубав у боці дірку;

Як зробив я теє сам,

Не скажу того я вам,—

Думайте самі, як знайте,

А мені не заважайте! —

Дірку в боці прорубав,

На світ божий виглядав;

Та як звідти вилізав,

З коника на землю впав!

Цілих три дні так лежав

І ніхто того не знав.

Ані батько, ані мати

Про біду свого дитяти!

Та таки я щастя мав —

Ось мене хто рятував:

Прилетіла муха,

Принесла хліба півокруха;

Прилетів жук,

Приніс меду горнук:

Як я того хліба покушав,

То трошечки одужав;

Як я того меду скуштував,

То й зовсім на ноги встав.

Отака була пригода,

Не забуду за три года!

Вас прошу: про те мовчіте

Та нікому не кажіте!

повернутися до: Вірші Олени Пчілки⇒