Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Івасик

ІВАСИК

(Дідове оповідання)

У садочку під хатою пасічник Микита

Сидить собі на сонечку та латає свиту.

А онуки, як квіточки, як божії бджоли,

Так і вкрили старенького дідуся.

 

Ніколи він не гримав на дітвору, а любо та тихо

Розказував старовину та про людське лихо.

— Дідусеньку,— цокотіла онучка Параска,—

Ви ж давно нам обіцяли розказати казку.—

 

Дід тихенько усміхнувся: — Бач, яка ти ласа!

Ось я краще розкажу вам дещо про Івася.

— А хто ж, діду, той Івасик? — дітвора питає

Та цікаво в старі очі діду заглядає.

 

— Ось слухайте, козенята, наставляйте вуха,

Цитьте ж мені, неслухняний нехай і не слуха.

На Вкраїні над ставочком стояла хатина.

Гарнесенька, білесенька, як мала дитина.

 

В тій хатині жив рибалка, всяк з ним, діти, знався.

Мав він жінку, мав і сина — син Івасем звався.

Взяв він якось жінку й сина та й подався зрана

На човнику аж угору з рибою до пана.

 

День був теплий та сонячний, річка мов заснула,

Наче й риба кудись ділась, як на дно пірнула.

Пливе човен, рибалонька все з сином жартує:

Плюсне веслом, потім витре, щиро поцілує.

 

Пливе собі рибалонька і гадки не має

Про те, що вже в його очі лихо заглядає.

Став одразу буйний вітер воду каламутить,

Хвиля вітру суперечить та човника крутить.

 

Чорна хмара пеленою ясне небо вкрила,

Хвиля човен з рибалкою сердито вхопила,

Розгойдала, як дитину, вдарила об кручу,

Розтрощила і кинула в безодню кипучу

Рибалоньку молодого і його дружину.

 

А їх милу, як сонечко, любую дитину

Викинула геть на берег, біднеє хлоп’ятко.

Воно сидить, ручки склавши, мов те янгелятко,

Та дивиться кругом себе, в воду заглядає,

Чи невирне часом човен — та човна немає…

 

Тільки чайка над водою, літаючи, в’ється,

Наче з жалю над малою сиротою б’ється.

Вітер хмару розганяє,сонечко, здається,

Усміхнулось сиротині, і хлоп’я сміється,

 

До веселки простягає мокрі рученята

Та все кличе, дивуючись, своїх «неньку й тата».

А з-за кручі москалі йдуть, весело співають.

Із далекого походу в село поспішають.

 

Тільки вийшли із-за кручі, зразу зупинились,

Змовкла пісня веселая, всі перехрестились.

Що за диво! Ненароком спіткалась дитина.

Чия ж вона і звідкіля! Може, сиротина?

 

Москалики обступили Івасика: — Чийти?

— Мамин,— каже хлоп’яточко,— мама зараз

прийде.

— А де ж мама? — питаються.— Там! — і рученята

Простягає аж до хвилі; карі оченята

Заволокло слізоньками. Дивляться: весельце,

Човен плаває розбитий, хустку несе хвиля…

 

— А де ж тато? — знов питають; і мала дитина

Одмовляє: — Там і тато!

Я візьму за сина!

— Старший каже; взяв Івася — той схиливсь на груди;

 

Діти серцем розуміють, хто їм добрим буде…

Старший хлопчика цілує та щиро вітає,

Як рідного, а хлоп’ятко усіх розглядає.

Взяв на руки та цілує, як рідну дитину.

 

— Не цурайся мене,—каже,—не лякайся сину.—

Натішились, помолились москалики Богу

Та й рушили, співаючи, з хлоп’ятком в дорогу.

 

З того часу вже чимало води втекло в море.

Ріс Івасик у розкоші, не знаючи горя.

Виріс в приймах він за сина, військом тепер править

Та за батька названого щиро Бога хвалить.

 

повернутися до: Вірші Олени Пчілки⇒

Додати коментар