МИКОЛА Й ЛИСКА

У нас Микола є, хлопчина,

Отам в селі його хатина.

Була собі в його й собачка,

Тихенька Лиска неборачка.

Така-то вже вдалась плохенька,

Лагідна та смирненька.

Микола вдачу тую знав

І Лиску часто дратував.

Бо все вона терпіла

(Терпіти, бач, уміла!),

Микола вломить калача

Або смачного плескача

І маслом ще його помаже

Та Лисці здалека й покаже:

— Цю-цю! Цю-цю!.. Ось на тобі!

Бери, бери… бери собі! —

Голодна Лиска прибіжить,

Вертить хвостом та аж тремтить,

Шматочка ласого бажає!

Та хлопець руку одвертає,

А потім знов за штуку цю:

— Цю-цю! Цю-цю!

Ось на, ось на!.. Бери, бери! —

І знов спинатись догори

Почне голодная собачка,

Сердешна Лиска неборачка.

І знов шматочка не здобуде,

Лише свій голод більш розбуде.

А хлопець дивиться, сміється,

Як Лиска біля його в’ється.

Так потішався наш хлопчина,

Та сталась і йому причина!

Одного разу так намучив

Біднячку Лиску, так докучив

Отим дражнінням, що вона

(Якою силою, бог зна!)

Як кинеться вже на Миколу,

Звалила з ніг його додолу,

Штанці новенькії порвала,

До крові литку покусала

І той шматочок одібрала!

От вам і Лиска та плохенька!

От і наука єсть гарненька!

Що і плохого не займай,

Не користай з його терпіння,

Не уживай того дражніння —

Бо є , й терпінню край!

повернутися до: Вірші Олени Пчілки⇒

One Response to “Микола й Лиска”