ВОЛИНСЬКІ СПОГАДИ

Волинь незабутня, країно славутня!

У пишній красі ти красуєш!

Здавен твою бачу українську вдачу,

Здавен мою душу чаруєш!

Я рідную мову, ту любу розмову

В краях твоїх всюди вчуваю,

Те слово живуще — віки не вмируще —

Я скрізь в тобі серцем вітаю.

Із словом жаданим та з людом коханим

Єднаєш ти в серці моєму

Ті спогади ясні про милі та красні

Куточки в обширі твоєму.

Я іншу місцину, як любу годину,

У думці ніколи не втрачу;

В бездушнім просторі, у мертвім околі,

Живее своє серце там бачу.

У блисканні річки, в ясній невеличкій,

Обличчя ввижаються явні;

У гомоні гаю, в зеленім розмаю

Розмови вчуваються давні…

Ви, Звягеля скелі, узгір’я веселі!

Ми з вами так довго живали!

Найкращії літа з життя сього світа

Мої проміж вас пролітали!

Ти, Случе ігриста! Вода твоя бистра

Багацько умчала з собою

І щастя ясного, і суму важкого

Мого,— утекло за водою!

Ти, Луцьк стародавній, що досі слідявний

Ховаєш старої давнини,

Й тебе я спізнала, й тебе пильнувала,—

Були то хорошії днини!

Старезний твій замок, дідизни останок,

Навік в моїй думці зостався.

І повідь весняна широка, і давня

Та церковця, в котрій прощався

Мій дух із тобою!.. Не жалем-журбою

Хотіла б тебе спом’янути,

Волинський куточок, де мов в сповиточку

Години ті сплять незабутні!

повернутися до: Вірші Олени Пчілки⇒

One Response to “Волинські спогади”