Голодранці

Сказав півник курочці:

— Зараз та сама пора, коли достигають горіхи. Давай – но вирушимо з тобою на гору і хоч разок так наїмося досхочу, поки їх не прибрала білка.

— Добре, – каже курочка, – підемо, давай разом з тобою поласуємо.

   І пішли вони разом на гору, а було ще зовсім світло, і залишилися там до самого вечора. Ну, я вже не знаю, чи то наїлися вони досхочу, чи то так загордилися, але, коротко кажучи, не захотіли додому пішки повертатися. І ось зробив півник з горіхової шкаралупи возок. Коли возик був готовий, курочка сіла в нього і каже півнику:

— А ти впрягайся і вези мене.

— Та що ти придумала? – каже півник. – Ні, вже краще я пішки додому піду, а впрягатися не стану, такої домовленості у нас не було. Я, мабуть, згоден сидіти за кучера на возику, але тягти візок на собі – цього не буде.

   Сперечаються вони між собою, а в цей час закрякала на них качка:

— Гей ви, крикуни, хто це вам дозволив на моїй горі по ліщині лазити? Стривайте, зараз я вам дам…! – І з роззявленим дзьобом вона стала підступати до півника.

   Але й півник, не стояв на місці, клюнув качку і вдарив її своїми кігтями, та так сильно, що стала вона просити пощади; і ось в покарання довелося їй впрягтися за возик.

Сів півник замість кучера і став її поганяти:

— Но-о, качка, біжи хутчій!

   Проїхали вони трохи і зустріли по дорозі двох пішоходів: шпильку і голку. І кричать вони: "Стій, стій !" і зауважили, що скоро, мовляв, стемніє і стане так темно, що хоч око виколи, і тоді вже їм не вирушити далі; що дорога дуже грязна, чи не можна їм буде підсісти на возик; розказали, що були вони біля воріт кравецької їдальні, та затрималися: пиво розпивали.

   Бачить півник, що вони худі, багато місця не займуть, от і дозволив їм влізти на возик, але взяв із них обіцянку, що вони не будуть наступати на ноги ні йому, ні курочці.

   Пізно ввечері прибули вони в готель, а так як вночі їхати вони не побажали, та й качка до того ж всі ноги собі пообтоптувала – ледве з ноги на ногу перевалювалася, то заїхали вони туди на ніч. Господар спочатку не хотів їх пускати: будинок весь заповнений гостями і місця вільного немає, але потім подумав, що вони невибагливі, веселі, і яйця йому були потрібні – їх знесла по дорозі курочка, та й качку можна буде у себе притримати – вона теж неслась кожен день, – от і погодився він, нарешті, пустити їх на ніч. Попросили вони подати їм вечерю і зажили приспівуючи.

   А на ранок, тільки світало, коли всі ще спали, розбудив півень курочку, взяв яйце, надклював його, і з'їли вони його вдвох, а шкаралупу кинули в піч. Потім підійшли до голки, – та ще спала, – взяли її за вушко і встромили в подушку крісла господаря, а шпильку – в рушник, а самі взяли і полетіли в поле, ні слова нікому не сказавши.  

   Качка, та любила спати на свіжому повітрі і залишилася у дворі; раптом чує – летять вони, шумлять крильми, і теж схопилася, знайшла якийсь струмочок і попливла вниз за течією, – так куди швидше, ніж коли тягла візок.

   А години через дві виліз господар з – під своєї пухової перини, вмився і хотів було витерти собі обличчя рушником, але шпилька як поцарапала його по обличчю, так і залишила червону смугу від вуха до вуха. Пішов він тоді на кухню, хотів було розкурити люльку, підходить до печі, а тут як стрибнуть йому в очі яєчні шкарлупки.

— Не щастить мені сьогодні зранку, – сказав він, розсерджений, і сів у дідівське крісло, але як підскочить вгору, як заволає:

— Ой-йой-йой!

   Але голка – хитра, – вколола його не в голову. Тут він і зовсім розсердився, став підозрювати у всьому своїх гостей, прийшовши вчора пізно ввечері; він пішов подивитися, де вони, а їх уже давно не було.

   І поклявся він тоді більше не пускати до себе всяких голодранців: їдять вони багато, мало платять, та ще замість подяки всякими витівками дістають.

One Response to “Голодранці”