Горобець і четверо горобчиків

   Старий горобець висидів чотирьох діток в ластівчиному гнізді. Як тільки стали вони літати, бешкетники розгромили гніздо; але всі вони щасливо уникли небезпеки і розлетілися в різні боки. Ось старому і стало шкода, що сини його у світ вступили, а він не встиг їх остерегти від всяких небезпек, не встиг їх і уму – розуму навчити.

   Восени на пшеничне поле злітається багато горобців; там і зустрів старий своїх чотирьох пташенят і з великою радістю повів їх додому.

— Ах, ви мої милі синочки! Скільки ви мені за літо клопоту і турбот наробили, злетіли з гнізда, ще не навчені мною всього, ви послухайте мене, і гарненько кругом себе озирайтеся: малим пташкам усюди загрожують великі небезпеки!

   І потім став старшого розпитувати, де він все літо провів і як він харчувався. — Я більше в садах тримався, гусеницями та черв'ячками харчувався, поки не дозріли вишні.

— Ах, синочку, – сказав батько, – скрізь досить харчування, але і небезпек скрізь багато; а тому будь вперед обережний, а особливо, як побачиш, що по саду ходять люди, а у тих людей в руках великі, всередині порожні палки, з дірочкою нагорі.

— Так, татечку, добре б на ті палки прикріпити воском на дірочку зелений листочок, – сказав син.

— Де ти це бачив?

— В саду у одного купця.

— О, синочку! Купці – люди моторні, до баришів задерикуваті! Коли ти біля них терся, так і сам тертим калачем зробився, тільки дивись не дуже на себе надійся.

   Потім став він іншого також допитувати:

— А ти де бував?

— При дворі, – сказав син.

— Горобцям і іншим дурним птахам там не місце; ти б краще ближче до стайні тримався, де багато вівса розкидають або де молотять … Там, при щасті, можна спокійно добути собі свій насущний хліб …

— Так – то так, тату! Та адже і там конюхи пастки для нас ставлять, петлі та сільця по соломі розкидають, не важко і там попастися!

— А де ти це бачив?

— При дворі, у хлопчаків.

— Ох, вже ці мені дворові хлопчаки, злі хлопчаки! Коли ти при дворі був та коло панів крутився і пір'я свого там не залишив. Проте ж оглядатися не завадить: вовк іноді і спритну собаку прибирає …

   Потім і до третього доходить черга:

— Де ти шукав щастя?

— По великих дорогах та по путівцях – там зернятко, а там і черв'ячка знаходив.

— Що й казати: хороша їжа, – сказав батько, – але тільки дивись, придивляйся, особливо якщо побачиш, що хтось нагинається та хоче камінь підняти, тут і до біди недалеко!

— Так – то так, – сказав син, – але ж є й такі, що камені за пазухою, а то і в кишенях носять.

— А ти де це бачив?

— У рудокопів, батьку; ті, як вийдуть з дому, завжди з собою камінчики носять.

— Ох, вже мені ці рудокопи, ці робітники – самі негожі люди! Коли ти біля них покрутився, то вже дещо знаєш і дещо бачив …

Лети, синочку мій, а все ж, дивись, остерігайся:

Ні рудокопам, ні хлопчакам їх не попадайся!

   Нарешті доходить черга до молодшого сина.

— Ну, ти, мій наймолодший! Ти постійно був самим дурним і найслабшим з моїх діток! Залишся зі мною; адже на світі так багато злих і хитрих птахів з кривими дзьобами і довгими кігтями, які тільки й дивляться, як би маленьку пташку заковтнути ! Тримайся більше своїх братів – горобців, збирай черв'ячків і гусениць з дерев та з будиночків, так і не попадешся.

— Батьку, хто харчується нікому не на шкоду, той довго прожити повинен, і ні  орел або яструб не заподіють йому шкоди, особливо якщо він не забуває кожен вечір і ранок за себе Богу молитися і про своє прогодування його просити. Адже він всякого птаства творець і вседержитель, він і вороняти крик, і молитву чує, і без його волі не впаде на землю жоден снігур, жоден горобчик.

— Де ти таких премудростей навчився?

   І відповів йому син:

— Як ми тоді з гнізда злетіли, я залетів в храм і ціле літо все клював там мух та павуків по віконцях, і чув, як все це там проповідувалося; там і навчився цьому за все літо.

— Ну, синочку, коли ти біля храму живеш, і допомагаєш там мух і павуків з вікон прибирати, та й Бога не забуваєш і віддаєшся на волю творця, так я за тебе і боятися не стану, хоча б навіть весь світ був наповнений дикими і підступними птахами, бо:

Хто в Бога вірує завжди,

Біда і горе не страшні.

Умій терпіти, вмій страждать –

Заслужиш Божу благодать!