Гриф – птиця

   Жив – був колись король, а де він правив і як його звали, про те не знає ніхто. У короля синів не було, а була одна тільки дочка, але вона все хворіла, і жоден з лікарів не міг її вилікувати. Але королю було передбачено, що дочка його одужає, якщо з'їсть яблучко.

   Тоді оголосив король по всій землі, що хто принесе їй таке яблуко, від якого вона одужає, той на ній і одружиться і королівство успадкує. Прочув про це один селянин; було у нього троє синів, і каже він старшому:

— Іди в сад, набери повну корзину красивих яблук з червоними цяточками, віднеси його до королівського двору. Може, королівна і видужає, коли їх покуштує, і одружишся ти на ній, і королем станеш.

   Хлопець погодився, і ось рушив він в дорогу пішки. Пройшов він деякий час, і зустрівся йому дорогою маленький чоловічок і спитав у нього, що несе він в кошику. А Уле – так звали хлопця – відповів:

— Несу жабенят.

І каже йому чоловічок на це:

— Ну, хай воно так і буде! – І пішов собі далі.

   Підійшов Уле до королівського замку і велів про себе розказати, що приніс він такі, мовляв, яблука, що королівна, поївши їх, враз одужає. Король сильно цьому зрадів, звелів хлопця покликати до себе, але – о, жах! – Тільки відкрили корзину, – і замість яблук стали з неї вискакувати жабенята. Дуже король розсердився і велів за це прогнати хлопця. Вернувся старший син назад до свого батька і розповів все, як було.

   Посилає тоді старий середущого сина, якого звали Земе, – але і з цим сталося те ж, що і зі старшим. Зустрівся і йому по дорозі той самий чоловічок і спитав його теж, що несе він в кошику; і каже Земе:

— Свинячу щетину.

І сказав чоловічок:

— Нехай воно так і буде!

   Підійшов хлопець до королівського замку і оголосив, що у нього такі, мовляв, яблука, що тільки покуштує їх королівна, то враз і видужає; але у замку йому сказали, що їм більше яблук не треба, приходив якийсь вже з яблуками, але той дурнем виявився. Проте хлопець наполягав, що у нього і справді яблука справжні, які треба. Йому, нарешті, повірили і привели до короля. Відкрили кошик, глядь – а там всього лише свиняча щетина. Страшно розгнівався король і звелів прогнати хлопця батогом із замку. Прийшов він до батька і все розповів, що з ним було. Почув про те молодший син – його звали завжди дурним Гансом – і почав просити у батька дозволити і йому теж віднести яблука в замок.

— Ні, – каже батько, – розумні вже ходили і не впоралися зі справою, куди вже тобі, дурню, йти?

Але хлопчик все просив:

— Уж дозвольте мені, батюшка, теж сходити.

— Що ж, іди, дурень, подивимося, що з цього вийде, – відповів старий і почав його докоряти і лаяти.

Але Ганс на лайку і докори уваги не звертав:

— Ні, вже дозвольте, батечку, і мені теж в замок сходити!

— Ну, мені що, іди, – каже старий, – все одно повернешся ні з чим.

Зрадів Ганс, так від радості що аж застрибав.

— Та ти, бачу, що не день, то дурніший стаєш, – мовив знову батько.

   Але Ганс уваги на це не звернув і продовжував собі радіти. Але вже підходила ніч, і Ганс вирішив почекати до ранку, а потім і йти зранку в королівський замок. Вночі він все не міг ніяк заснути, а коли починав дрімати, йому снилися красуні – дівчата, різні замки; золото і срібло і тому подібні речі. Вдосвіта він вирушив у дорогу і незабаром зустрівся з маленьким чоловічком в тій же старенькій курточці, і запитав чоловічок у нього, що він несе в кошику. Ганс відповів йому, що несе, мовляв, королівні яблука, – якщо вона їх з'їсть, то одужає.

— Ну, – сказав чоловічок, – нехай так і буде!

   Але в королівський замок його пускати ніяк не хотіли, йому розповіли, що двоє, мовляв, якихось уже приходило, вони говорили, що з яблуками, а виявилося, що в одного в кошику були жабенята, а в іншого свиняча щетина. Але Ганс все наполягав на тому, що у нього зовсім не жабенята, а самі найгарніших яблука, які тільки є у всьому королівстві. Коли він усе це пояснив, то сторож подумав, що цей, мабуть, не бреше, і пропустив його; і ось приніс Ганс королю свою корзину; той відкрив її, бачить, що в ній золотисті яблука. Король так зрадів, що велів негайно віднести їх своїй дочці і став чекати, як вони на неї подіють. Минуло небагато часу, і ось повідомляють йому радісну звістку. Але хто ж приносить її королю? – Сама королівна! Тільки покуштувала вона цих яблук, як ураз одужала і зістрибнула з ліжка.

   Неможливо і описати, яка велика була радість короля. І от треба було віддавати королю свою дочку за Ганса заміж, але королю ніяк цього не хотілося, і він сказав:

— Ти зроби спочатку мені дев'ять таких човників, що ходили б і по воді і по суші.

   Ганс погодився на цю умову, повернувся додому і розповів батькові все, що трапилося. Послав тоді старий старшого сина в ліс, велів йому зробити такі човники, як сказано. Працював Уле старанно, до того ж і насвистував. І ось опівдні, коли сонце стояло над самою головою, раптом з'явився той маленький чоловічок і спитав у нього, що він майструє.

Уле відповів:

— Дерев'яний посуд.

І мовив маленький чоловічок:

— Що ж, нехай так і буде!

   І ось, коли настав вечір, подумав Уле, що човники, мабуть, готові, і хотів в один з них сісти, але стали всі вони дерев'яним посудом.

   На другий день пішов в ліс середущий, Земе, але і з ним трапилося те ж, що і з Уле.

   На третій день пішов дурний Ганс. Працював він старанно, по всьому лісу лунали сильні удари його сокири, він теж, працюючи, наспівував і весело насвистував. І явився опівдні той же самий чоловічок і спитав у нього, що він майструє.

— Човники роблю, щоб могли ходити по воді і по суші. А от як закінчу роботу, то видадуть за мене заміж королівну.

— Ну, що ж, – сказав чоловічок, – нехай так і буде!

   Ввечері, коли стало сонце сідати, Ганс теж закінчив свою роботу над човниками. Сів він в один із них і поплив собі прямо до королівського замку. І плив його човник швидко, як вітер, і привіз усі човники, які замовляв король. Король побачив його ще здалеку, але все ніяк не погоджувався видати свою дочку за Ганса заміж і сказав:

— Ти повинен спочатку від зорі до зорі випасти сотню зайців, і якщо хоч один з них від тебе втече, то заміж я дочку за тебе не видам.

   Ганс погодився на це і на другий же ранок, тільки почало світати, погнав своє стадо в поле і так уважно пас, що не втік від нього жоден заєць. Через кілька годин приходить із замку служниця і каже Гансу, щоб дав одного зайця, – їй велено, мовляв, засмажити його для гостей. Але Ганс швидко запідозрив, до чого справа хилиться, і сказав служниці, що не дасть їй жодного, адже йому за кожного зайця перед королем відповідати доведеться. Явилася служниця ще раз під вечір з таким ж проханням, але Ганс їй сказав, що от якщо сама королівна, мовляв, з'явиться, то він дасть їй зайця. Доповіла служниця про це в замку, і ось пішла сама королівна до Гансу. І підійшов в цей час до Гансу той маленький чоловічок і спитав, що він робить.

— Ех, от повинен випасти я цілу сотню зайців, та так, щоб ні один не втік із стада, а за це одружуся я на королівні і королем зроблюся.

— Добре, – сказав чоловічок, – ось тобі ріжок, як тільки який – небудь з зайців втече, заграй в нього, і заєць повернеться назад.

І ось, коли з'явилася королівна, поклав їй Ганс зайця у фартух.

   Але не пройшла вона й сотню кроків, як заграв Ганс в свій ріжок, і заєць – стриб з фартуха! – І повернувся в стадо.

   Настав вечір, заграв Ганс в свій ріжок, зібрав все стадо навколо себе, перелічив всіх зайців і погнав їх до замку. Був король сильно здивований, що зумів Ганс цілу сотню зайців випасти і що жоден не втік; а все – таки не хотів видати дочку за Ганса і сказав:

— Ти спочатку добудь мені перо з крила Грифа – птаха!

   Не роздумуючи довго, пустився Ганс в дорогу і сміливо рушив вперед.

   Увечері підійшов він до якогось замку, попросився на ніч; і прийняв його власник замка вельми привітно і запитав, куди він йде.

Каже Ганс у відповідь:

— Я йду до грифа – птаха.

— О-о, до гриф – птиці? Цей птах все знає, а я от якраз втратив ключ від скриньки з грошима і ніяк знайти його не можу. Попроси ти птицю – Грифа сказати, де ключ мені знайти.

— Добре, – сказав Ганс, – неодмінно запитаю.

   Рано – вранці вийшов Ганс, йшов – йшов і прийшов він до іншого замку і в ньому теж залишився ночувати. Коли люди дізналися, що йде він до грифа -птаха, йому сказали, що у господарів замку хвора дочка; всі ліки перепробували, ніщо їй не допомагає, – і ось чи не можна, мовляв, буде попросити Грифа – птицю, чим вилікувати дочку.

   Ганс відповів, що зробить це охоче, і вирушив далі в дорогу. Підходить до річки, бачить, що на ній замість порома великий – превеликий велетень на собі людей переносить.

Спитав чоловік Ганса, куди тримає він путь.

— Іду до птаха – гриф, – відповів Ганс.

— Ну, так якщо прийдеш до птаха – гриф, то запитай у нього, чи довго мені ще всіх людей на собі через річку переносити?

Ганс сказав:

— Я неодмінно запитаю!

   І переніс його велетень на плечах через річку. Нарешті прийшов Ганс до будинку птахи – Грифа, але була тільки вдома його дружина; а Грифа не було вдома. І запитала дружина Грифа, що йому треба? Ганс їй все розповів: що, мовляв, потрібно йому перо з крила птаха; і хотів би ще він задати йому запитання людей, яких він зустрів по дорозі: що втрачено, мовляв, у замку ключ від скриньки з грошима, і треба запитати у Грифа, де цей ключ знайти; а в іншому замку хвора дочка господаря, і ніхто не знає, як її вилікувати; і що є на річці велетень, скільки він повинен ще переносити людей через річку на себе.

І каже дружина птахи – Грифа:

— Багато, друже, не можна запитувати птаха – Грифа хрещеній людині, а не то він тебе з'їсть! Коли він повернеться, ти залізь під ліжко і лежи там; я його буду питати, а ти відповіді його уважно слухай, а вночі, коли він міцно засне, ти і вирви тоді у нього перо з крила.

   Ганс так і зробив, забрався під ліжко і ліг там. Надвечір повернувся Гриф -птиця додому і, тільки увійшов до кімнати, каже дружині:

— Дружина, чую-чую хрещену людину.

— Так, – каже, – був тут такий, та пішов.

І птах – Гриф потім замовк, нічого не сказав на це.

   А вночі, тільки він міцно заснув і захропів, виліз Ганс з – під ліжка і вирвав у нього перо з крила. Раптом прокинувся птах – Гриф і каже:

— Жінко, я чую хрещену людину і мені здається, що хтось мене по крилу дряпнув.

Каже дружина:

— Це, видно, тобі наснилося, – я вже тобі сказала: був тут хрещений, та пішов. Він розповідав мені про всяку всячину. Ніби в якомусь замку ключ загублений від скриньки з грошима і ніяк не можуть його знайти.

— Ось дурні! – сказав Гриф – птиця. – Адже ключ лежить під порогом за дверима в дерев'яному будинку.

— І розповідав він мені ще, що в одному замку дочка господарів хвора і не можуть знайти ліки, щоб її вилікувати.

— Ось дурні – то! – сказав Гриф. – Адже сидить під порогом в погребі жаба, є у неї там гніздо, вона звила його з волосся тієї дівчини. Треба волосся це у жаби забрати, і дівчина знову буде здорова.

— Та ще розповідав він, що десь велетень замість порома на плечах людей переносить через річку.

— От дурень! – сказав Гриф – птиця. – Варто йому тільки одного з себе скинути, і не буде він більше ніколи переносити нікого.

   Тільки стало світати, піднявся Гриф – птиця і полетів. Виліз Ганс з – під ліжка і взяв із собою прекрасне перо і все добре запам'ятав, що говорив Гриф – і про ключі, і про хвору дівчину в замку, і про велетня. А дружина Грифа все це йому ще раз повторила, щоб він чого не забув. Потім він знову вирушив у дорогу. Він спочатку прийшов на річку до велетня, і коли той запитав, що відповів Гриф – птиця, Ганс сказав:

— Ти спочатку мене переправ, а потім я тобі скажу.

   Переніс його на інший берег перевізник, і сказав йому Ганс, що варто йому лише одного скинути з себе в воду, і йому нікого більше переносити не доведеться. Сильно зрадів цьому перевізник і запропонував йому в подяку за це перенести його ще раз. Але Ганс відмовився, – нехай, мовляв, побереже свої сили, що він і цим задоволений, – і пішов собі далі.

   Прийшов він до того замку, де була дочка хвора; він посадив її до себе на плечі, вона ходити сама не могла, відніс її по сходах в льох, вийняв гніздо жаби з – під нижньої сходинки, подав його в руки хворій, – і вона вмить одужала, зістрибнула у нього з плечей і побігла по сходах вгору абсолютно здорова. Була велика радість у батька і матері, вони обдарували Ганса золотими і срібними подарунками і готові були віддати йому все, що він побажав би.

   Прийшов Ганс до іншого замку і попрямував в дерев'яний будинок, – і справді знайшов він там під порогом ключ і приніс його господареві замку. І цей теж сильно зрадів і дав Гансу за це в нагороду багато золота, що зберігалося у нього в скрині, і ще чимало всякого добра – корів, і овець, і кіз.

   Коли Ганс повернувся з усіма цими дарами – з грошима, золотом, сріблом, з коровами, вівцями і козами, король запитав у нього, звідки він усе це набрав? І Ганс йому розповів, що птах – Гриф дає кожному, що той забажає. І подумав король, що і він міг би, мабуть, одержати не менше, і відправився в шлях до птаха – грифа. Але коли він підійшов до річки, а після Ганса він з'явився туди перший, то велетень і скинув його з себе в річку, і король потонув.

А Ганс одружився на королівні і зробився королем.