Кришталева куля

   Жила – була чаклунка; у неї було три сини, і вони по – братськи любили один одного. Але стара їм не довіряла: вона думала, що вони хочуть відібрати в неї її чаклунську силу. І вона звернула старшого в орла, і довелося йому гніздитися на вершині скелі; і його можна було іноді бачити, як ширяв він великими колами по піднебессі, то опускаючись, то піднімаючись вгору. Другого сина звернула вона в кита, і він жив у глибокому морі; і було видно, як іноді викидав він вгору величезну водяний фонтан. І тільки на дві години на день повертався до них їх людський образ.

   Третій син, побоюючись, що вона зверне і його в якогось дикого звіра – в ведмедя або в вовка, пішов потайки з дому. Він чув, що в замку золотого Сонця сидить зачарована королівна і чекає свого спасителя, але всякий раз той повинен був ризикувати своїм життям. Уже двадцять три юнаки загинули стршною смертю, і тільки один міг би ще спробувати, а після нього ніхто вже не смів би з'явитися її звільнити. Серце було в нього безстрашне, і ось він зважився розшукати замок золотого Сонця. Він довго блукав, ніяк не міг його знайти, і потрапив, нарешті, в дрімучий ліс, звідти йому було важко вибратися. Раптом вдалині він помітив двох велетнів, які подавали йому знаки рукою. Він підійшов до них, і вони сказали йому:

— Ось ми сперечаємося тут через шапку, кому з нас вона повинна належати. Сили у нас у обох рівні, і тому ми не можемо один одного здолати. Маленькі люди розумніші нас, ось ми і хочемо, щоб ти вирішив нашу суперечку.

— Як ви можете сперечатися через якусь стару шапку? – Сказав їм юнак.

— Ти ж не знаєш, які у неї властивості, – ця шапка чарівна: варто її тільки надіти і захотіти куди – небудь перенестися, і вмить ти опинишся там.

— Віддайте мені цю шапку, – сказав юнак, – я відійду трохи, а потім покличу вас, а ви біжіть наввипередки, і хто першим до мене прибіжить, тому і шапка дістанеться.

   Одягнув він шапку і пішов, і все думав про королівну, а про велетнів і забув; йшов він все далі й далі. Ось зітхнув він тяжко і каже:

— Ах, попасти б мені в замок золотого Сонця!

   І тільки сказав він ці слова, бачить – стоїть він уже на високій горі перед воротами замку.

   Увійшов він у замок, пройшов по всіх кімнатах і знайшов, нарешті, в найдальшій з них королівну. Але як він злякався, побачивши її: обличчя було у неї попелясто – сірого кольору, все в зморшках, очі каламутні, а волосся руде.

— Так це ви та сама королівна, чию красу вихваляє весь світ? – Вигукнув він.

— Ах, – відповіла вона, – але я насправді не така; очі можуть бачити мене тільки в цьому потворному обличчі, але якщо ти хочеш знати, як я виглядаю і справді, то подивися в дзеркало – і побачиш, яка я є. – Вона дала йому в руки дзеркало, і він побачив в ньому відображення краси невимовної, і котилися у неї від печалі сльози по щоках. І каже він їй:

— Скажи, як же тебе звільнити? Я не боюся ніякої небезпеки.

Відповіла вона:

— Хто дістане кришталева куля і покаже його чарівникові, той і знищить його силу, і я поверну собі колишнє своє обличчя. Ах, – додала вона, – але не один вже поплатився за це життям, і мені, юначе, тебе шкода, якщо ти потрапиш у велику біду.

— Мене не може ніщо втримати, – сказав він, – але ти мені скажи, що я повинен зробити.

— Слухай сюди, – сказала королівна. – Як встанеш із гори, де стоїть замок, то побачиш біля струмка дикого зубра, з ним ти повинен будеш битися. Якщо тобі вдасться його вбити, то вилетить з нього вогненна птиця, а в птиці тієї є палаюче яйце, а в тому яйці замість жовтка і захована кришталева куля. Але птах яйця не знесе, поки її не змусити, а якщо воно впаде на землю, то все навколо спалахне і згорить і саме яйце розплавиться, а разом з ним і кришталева куля, і всі твої старання будуть тоді марні.

   Спустився юнак вниз до струмка, чує – засопів злосно зубр, напав хлопець на нього. Після довгої боротьби всадив юнак йому в бік свій меч, і впав зубр додолу. Піднялася з нього вмить вогняна птиця і хотіла було полетіти, але орел, брат юнака, який ширяв у хмарах, кинувся на неї, погнав її до моря і пронизав своїм дзьобом, – в цей час впустила пташка яйце. Але воно впало не в море, а в рибальську хатинку, що стояла на березі, і почала хатинка диміти, здалося полум'я, і вона мало не згоріла. Але піднялися на морі високі хвилі заввишки в цілий будинок; вони ринули на хатинку і загасили вогонь. А інший брат, той, який був китом, підплив і став викидати вгору водяний фонтан.

   Коли загасили пожежу, юнак став шукати яйце і, на щастя, його знайшов: воно ще не встигло розплавитися, – шкаралупа в холодній воді лопнула, і юнак міг вийняти кришталеву кулю цілою і неушкодженою.

   Тоді юнак пішов до чарівника і показав йому кулю; і сказав чарівник:

— Тепер моя сила пропала, відтепер ти будеш королем в замку золотого Сонця. Тепер ти можеш повернути своїм братам людський образ.

   Поспішив тоді юнак до королівни, увійшов до неї в кімнату, а вона стоїть перед ним і блищить своєю красою, – і обмінялися вони на радощах обручками.