Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 3161 0352
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Троє везунчиків

Троє везунчиків

   У одного батька було троє синів. Одного разу він покликав їх до себе і роздав їм подарунки: першому подарував півня, другому – косу, третьому – кішку.

— Я вже старий, – сказав він, – смерть у мене за плечима; а тому я і хотів подбати про вас ще за життя. Грошей у мене немає; те, чим я вас тепер наділив, мабуть, не має великої ціни, але справа вся в тому, щоб зуміти ці речі розумно застосувати: варто вам тільки відшукати таку країну, в якій би ці предмети були зовсім невідомі, і тоді ваше щастя цілком забезпечено.

   Після смерті батька старший син пішов блукати по білому світу зі своїм півнем; але куди не приходив, півень скрізь вже був давно відомий. Підходячи до міста, він ще здалеку бачив півня у вигляді флюгера, від вітру обертаються на загострених шпилях башт; в селах птахів теж було багато, і всі вони кукурікали, і нікого здивувати півнем було неможливо. Важко йому було знайти щастя за допомогою цього півня.

   Але ось нарешті одного разу сталося йому потрапити на якийсь острів, на якому жителі ніколи півня не бачили, а тому не вміли і час рахувати, як слід. Вони, звичайно, вміли розрізняти ранок від вечора; але зате вночі, якщо кому траплялося прокинутися, ніхто не вмів виразно сказати, котра година.

— Дивіться, – сказав старший син, вказуючи цим дивакам на свого півня, – дивіться, яка це прекрасна тварина! На голові у нього гребінець, червоний, немов рубіновий! На ногах – шпори, як у лицаря! Щоночі він тричі волає до вас в певний час, і коли прокричить в останній раз, то ви вже знаєте, що схід сонця близький. Якщо ж він часто кричить серед білого дня, то цим попереджає вас про зміну погоди.

   Все це дуже сподобалося жителям острова, і вони цілу ніч не спали, щоб з задоволенням послухати, як півень стане співати свою пісню в два, в чотири і шість годин. Прослухавши дивовижного птаха, вони запитали її власника, чи не продасть він їм його, і скільки за нього бажає отримати.

— Та не багато, не мало: стільки золота, скільки осел може понести, – відповів він.

— Ну, ця ціна зовсім мала за таку дорогу птицю! – Вигукнули спільно всі жителі острова і охоче сплатили йому необхідну суму.

   Коли він з таким багатством повернувся додому, брати не могли надивуватися його удачі, і другий брат сказав:

— Дай-но і я піду з моєю косою пошукати щастя. Авось, і я її так само вигідно з рук зумію збути.

   Спочатку справа на лад не пішла, бо усюди зустрічав середній брат на своєму шляху мужиків з такими ж косами на плечі, як і в нього самого; однак ж під кінець його мандрів і йому пощастило з його косою на одному острові, де жителі поняття про косу не мали.

   Там, коли достигала пшениця на полі, жителі вивозили в поле гармати і гарматними пострілами зрізали пшеницю до кореня. Але це було і важко, і незручно: один стріляв поверх неї, інший потрапляв не в стебла, а в самі колосся і широко їх розкидував кругом; при цьому багато зерна пропадало, та й шум був нестерпний.

   А наш молодець зі своєю косою як пристав до поля, так нишком і дуже скоро скосив його, і всі жителі острова надивуватися не могли його спритності. Вони готові були дати йому за це дорогоцінне знаряддя все, чого б він не зажадав. І дали за косу коня, напхавши на нього стільки золота, скільки той понести міг.

   Тут вже і третій захотів прилаштувати свою кішку до належного місця.

   І з ним те ж сталося, що і з його братами: поки він бродив по материку, кішка його нікому не була потрібна. Скрізь кішок було стільки, що новонароджених кошенят майже всюди топили у воді.

   Нарешті задумав він перепливти на кораблі на якийсь острів, і на його щастя виявилося, що на тому острові ніхто ніколи ще кішки не бачив, а мишей розвелося там так багато, що вони у всіх будинках і при господарях, і без господарів сотнями бігали по лавах і по столах. Всі жителі острова скаржилися на це лихо, і сам король не міг від мишей уберегтися у своєму королівському замку: миші пищали і скреблися у нього у всіх кутах, і знищували все, що тільки їм на зуб траплялося.

   Ось кішка і взялася за полювання, і скоренько очистила в замку дві зали від мишей. Само собою зрозуміло, що всі піддані стали просити короля придбати такий дорогоцінний товар для блага держави.

   Король охоче віддав за кішку те, що її господар за цього звіра зажадав, а саме – мула, повного золотом. І третій брат повернувся додому з найбільшим багатством. Після його від'їзду з острова кішка в замку королівському стала всмак знищувати мишей і стільки їх загризла, що вже й полічити їх було неможливо. Нарешті вона вже дуже стомилася від цієї роботи, і стала її сильна спрага мучити, призупинилася вона, підняла голову вгору і давай на всю горлянку мявкати.

   Король і всі його люди, як почули цей незвичайний для них звук, смертельно перелякалися і всією юрбою кинулися тікати з королівського замку.

   Потім зібралися вони всі на раду і стали роздумувати, як їм слід вчинити.

   Наостанок було вирішено послати до кішки герольда і зажадати від неї, щоб вона покинула замок, а в іншому випадку її примусять до цього силою.

Радники сказали королю:

— Вже краще нехай ми від мишей будемо терпіти, до цього зла ми звичні, ніж бути в небезпеці від такого чудовиська.

   Один з придворних пажів повинен був негайно відправитися в замок і запитати у кішки, чи бажає вона добровільно залишити королівський замок чи ні.  

   Кішка, яку тим часом спрага стала ще більше мучити, на запит пажа могла відповісти тільки: "Мяу, мяу!"

   Пажу почулося, що вона говорить: "Не піду, не піду!" – І таку відповідь він передав королю.

— У такому випадку, – сказали королівські радники, – ми її силою проженемо!

   Підвезли до замку гармати – і давай стріляти! Коли постріли стали досягати тієї зали, де сиділа кішка, вона вистрибнула з вікна; а люди доти стріляли, поки від усього замку каменя на камені не залишилося.

Додати коментар