Три пряхи

   Жила – була на світі дівчина – ледарка і прясти не хотіла, і як би мати її до того не примушувала, а змусити прясти не могла. Одного разу мати не витерпіла, розсердилася і побила доньку, а та стала голосом плакати. Як раз в цей час їхала повз королева, і коли почула плач, наказала зупинити коней, увійшла в будинок і запитала матір, за що вона так б'є свою дочку, що її крики чути навіть на вулиці. Матері соромно було розказати про лінь своєї доньки, і тому вона сказала:

— Так от ніяк її від пряжі не віджену – все хоче прясти та прясти, а я бідна і не можу для неї постійно давати льоні.

Тоді королева відповіла:

— Я найбільше люблю прясти і буваю задоволена, коли кругом мене шарудять колеса самопрялок: відпустіть вашу дочку зі мною в мій замок – там у мене льону досить, може собі прясти, скільки душі завгодно.

   Мати зраділа, і королева відвезла її доньку з собою. По приїзді в замок королева повела дівчину вгору і показала їй три кімнати, знизу доверху повні чудесного льону.

— Перепряди мені весь цей льон, – сказала королева, – і коли перепрядеш, я тебе віддам заміж за мого старшого сина; не подивлюсь я і на те, що ти бідна – твоє невтомне старання замінить тобі придане.

   Бідна дівчина перелякалася: вона не могла і подумати перепрясти таку кількість льону, навіть якщо б вона над ним і триста років просиділа, і працювала б з ранку і до вечора не покладаючи рук. Залишившись одна, вона стала плакати і так три дні просиділа, пальцем не шевельнула.

   На третій день прийшла королева і дуже здивувалася, побачивши, що ще нічого не напрядено; але дівиця вибачалася тим, що вона все дуже сумувала за домом матері і тому не почала ще працювати. Королева її вислухала, але йдучи від неї, сказала:

— Із завтрашнього дня ти повинна почати працювати.

   Коли дівчина знову залишилася одна, не знала, що їй робити, і в горі підійшла до віконця. Раптом бачить, входять у двір три баби: у однієї нога широка і плеската, в іншої нижня губа така велика, що на підборіддя відвисла, а у третьої великий палець на руці величезний!

   Вони зупинилися перед вікном, поглянули вгору і запитали дівчину, про що вона горює? Вона стала скаржитися їм на свою біду, і тоді ті запропонували їй свою допомогу і сказали:

— Якщо ти нас до себе на весілля запросиш, нас не посоромишся і назвеш своїми тіточками та за стіл з гостями посадиш, то ми тобі твій льон напрядемо і притому в найкоротший час.

— Від душі буду вам рада, – відповідала дівчина, – входіть і беріться за роботу.

   Тоді впустила вона цих трьох дивовижних баб до себе і в першій кімнаті з льоном влаштувала їм виїмку, в якій вони сіли і почали прясти. Одна тягнула нитку з куделі і крутила колесо, інша змочувала нитку, третя скручувала нитку і постукувала пальцем об стіл, і як не стукне, так і падає додолу пряжа, і притому тоненька.

   Від королеви вона ховала своїх трьох пряль, і коли та приходила, вказувала їй тільки на купу пряжі, так що та не знала, як і розхвалити її. Коли перша кімната спорожніла, взялися за другу, а там і за третю – і ту скоренько звільнили. Потім баби – пряхи розпрощалися з дівчиною і сказали їй:

— Не забудь тільки обіцяного нам – у тому твоє щастя.

   Коли дівчина показала королеві порожні кімнати і величезну купу пряжі, та стала готувати весілля, і наречений заздалегідь радів, що дружина у нього буде така майстерна і старанна, і нахвалитися нею не міг.

— У мене є три тітки, – сказала дівиця королеві, – і я від них багато добра бачила, так я і не можу забути про них; а тому дозвольте їх запросити на весілля і посадити з нами за один стіл.

Королева і наречений сказали:

— Чому б нам це не дозволити?

   Коли торжество розпочалося, три тітки увійшли в залу, дуже дивно вбрані, і наречена, звертаючись до них, сказала:

— Просимо, милі тітоньки!

— Ах, – сказав наречений, – як ти можеш дружити з такими некрасивими людьми?

   Потім він підійшов до однієї з трьох пряль, з широкою ступнею, і запитав:

— Чому це у вас ступня така широка?

— Від натиску, – відповідала вона, – від натиску.

Тоді наречений підійшов до іншої пряхи і запитав:

— Чому у вас губа так відвисла?

— Від змочування, – сказала вона, – від змочування.

Тут звернувся він до третьої:

— Чому у вас такий величезний палець?

— Від скручування нитки, – сказала вона, – від скручування нитки.

   Королевич злякався і сказав собі: "Ну, від тепер моя красуня – дружина і не доторкнеться до колеса самопрялки.

   Так і позбулася вона від необхідності прясти цю нестерпну лляну пряжу!