Вірний Йоганн

   Жив – був старий король, і він захворів, і подумав: "Мабуть уже мені із цієї постелі не піднятися, буде вона мені за смертне ложе". Тоді він сказав: "Покличте мені мого вірного Йоганна!"

   Цей Йоганн був його улюблений слуга і так називався тому, що все життя служив королю вірою і правдою.

   Коли ж той з'явився до ліжка хворого, король сказав йому: "Вірний Йоганн, я відчуваю, що мій кінець наближається, і немає у мене ніякої іншої турботи, крім турботи про сина: він ще зовсім юнак, і не завжди зуміє жити по розуму, і якщо ти мені не пообіцяєш навчити його всьому, що він повинен знати, та не захочеш бути опікуном, то я не зможу спокійно померти".

   Тоді відповідає вірний Йоганн: "Я його не покину і буду служити йому вірою і правдою; навіть якщо доведеться за те поплатитися життям".

— Тоді я помру спокійно. – І продовжив: – Після моєї смерті ти повинен показати йому весь замок, всі кімнати, зали та підземелля, і всі скарби, що знаходяться в ньому; але останньої кімнати в довгому коридорі ти йому не показуй: там захований портрет королівни із Золотого Даху. Якщо мій син побачить цей портрет, він загориться до неї пристрасною любов'ю і йому буде тоді загрожувати велика небезпека; ти повинен його від цього вберегти.

   І Йоганн пообіцяв ще раз старому королю все виконати, і король заспокоївся, опустив голову на подушку і помер.

   Коли старого короля похоронили, розповів Йоганн молодому принцу, що обіцяв він батькові на його смертному ложі, і каже:

— Слова свого я виконаю, буду тобі вірний, як був вірний і твоєму батькові.

Минув час поминок, і каже принцу вірний Йоганн:

— Прийшов час подивитися тобі на свою спадщину, я хочу показати тобі батьківський замок.

   І він водив його всюди, і нагору і вниз, показав йому всі скарби і розкішні покої, але тільки не відкрив однієї кімнати, де знаходився небезпечний портрет. А був він поставлений так, що якщо відкрити двері, то зразу його і побачиш; і був він написаний так прекрасно, що здавався живим, і не було на світі нічого прекраснішого нього і миліше. Молодий король зауважив, що вірний Йоганн завжди проходив повз одних дверей, і сказав:

— Чому ти ні разу не відкриєш цю кімнату?

— Там знаходиться щось таке, – відповів  Йоганн, – чого ти злякаєшся.

Але молодий король відповів:

— Я оглянув весь замок і хочу також дізнатися, що знаходиться в цій кімнаті, – він підійшов і хотів відкрити її силою. Але Йоганн його втримав і сказав:

— Я обіцяв твоєму батькові перед його смертю, що ти ніколи не побачиш, що знаходиться в цій кімнаті: це може скінчитися і для тебе і для мене великим нещастям.

— Ах, ні, – відповів юний король, – якщо я туди не увійду, мене з’їсть бажання: я не буду мати ні дня, ні години спокою, поки не побачу кімнату своїми очима. Я не зійду з місця, поки ти її не відкриєш!

   Зрозумів Йоганн, що тут нічого не поробиш, і з важким серцем, зітхаючи, знайшов він у великій зв'язці ключ. Відкрив двері і зайшов туди перший, – він думав, що принц за його спиною портрета не побачить; але це не допомогло, – він підвівся на носки і глянув на портрет через плечі Йоганна.

   Як тільки він побачив зображення дівчини, що була вся така прекрасна, блищала золотом і дорогоцінними каменями, одразу впав непритомним на підлогу. Підняв його вірний Йоганн, відніс в ліжко і в тривозі подумав: "Сталося нещастя. Боже мій, що тепер буде?" Він дав молодому королю підкріпитися вином, і той знову прийшов в себе. Перше слово, яке він вимовив, було:

— Ах, хто це зображений на цьому чудовому портреті?

— Це принцеса із Золотого Даху, – відповів Йоганн.

І сказав принц:

— Моя любов до неї така велика, що якби все листя на деревах мали мову, то й вони не могли б її повністю виразити. Я готовий віддати своє життя, щоб домогтися її любові. Ти ж, Йоганне, мені найвідданіший з усіх, і ти повинен мені в цьому допомогти.

   Довго думав вірний Йоганн, як тут бути, і нарешті придумав вихід і сказав принцу:

— Усе, що знаходиться навколо принцеси, зроблене з чистого золота – стільці, столи, посуд, кубки, миски і все домашнє начиння. У тебе в коморах лежить п'ять тонн золота; вели майстрам зробити з однієї тонни різний посуд, різних птахів, диких і чарівних звірів, – це їй сподобається, і тоді ми поїдемо з подарунками і спробуємо щастя.

   Король велів скликати всіх майстрів, і довелося їм працювати день і ніч, поки нарешті не були готові найпрекрасніші вироби. Все це було складено на корабель; і ось вірний Йоганн вбрався в купецький одяг, те ж саме зробив і принц, щоб ніхто не міг їх впізнати. Незабаром відправилися вони за море і пливли довго – довго, поки не прибули нарешті в місто, де жила принцеса із Золотого Даху.

Йоганн велів королю залишитися на кораблі і там його чекати.

— Можливо  я приведу з собою принцесу, а ви подбайте, щоб все було в порядку, прикажете розставити золотий посуд і прикрасити корабель.

   Він поклав в свій фартух різні золоті вироби, вийшов на берег і відправився прямо до принцеси в замок. Коли він прийшов на королівський двір, як раз в той час стояла біля криниці красива дівчина, вона тримала в руках два золотих відра і набирала в них воду. Вона зібралася вже нести студену воду додому, але раптом обернулася, побачила незнайомця і запитала його, хто він такий. Він відповів:

— Я купець, – і розв'язав свій фартух і запропонував їй подивитися, що там знаходиться.

— Ай, які прекрасні золоті речі! – Вигукнула вона і поставила відра і почала розглядати одну річ за іншою. А потім сказала:

— Їх треба показати принцесі, вона так любить золоті речі і, напевно, купить у вас все.

   Вона взяла його за руку і повела нагору в замок, – вона була королівською служницею. Побачила королівна золоті товари, вони їй дуже сподобалися, і вона сказала:

— Вони зроблені так прекрасно, що я купую у тебе все.

Але вірний Йоганн сказав:

— Так я тільки слуга багатого купця, і те, що знаходиться зі мною, ніщо в порівнянні з тим, що мається на кораблі у мого господаря; там – саме майстерне і найдорогоцінніше, що було коли – небудь зроблено із золота.

   Принцесі захотілося, щоб все це було принесено до неї в замок, але він сказав:

— Для цього треба було б багато днів, адже там золотих речей дуже багато, і для того щоб їх розмістити, треба таку кількість зал, що і всього вашого замка не вистачить.

   І ось цікавість і пристрасть у принцеси так зросли, що вона нарешті сказала:

— Веди мене до корабля, я готова туди піти і сама подивитися на скарби твого господаря.

   Йоганн привів її до корабля, король, глянувши на неї, зрозумів, що вона куди прекрасніше, ніж її портрет, і відчув, що серце у нього розривається у грудях.

   Ось зійшла принцеса на корабель, і король повів її в трюм; а Йоганн залишився біля керманича і звелів відштовхнути корабель від берега.

— Піднімайте всі вітрила, нехай він летить, як птах!

   А король почав показувати їй золоті вироби – страви, кубки, посуд, дивовижних птахів і різних звірів. Минуло багато часу, поки принцеса все це оглянула, і на радощах вона не помітила, що корабель плив все вперед і вперед. Подивилася вона останню річ, подякувала купцям і хотіла йти додому; але ось підійшла вона до борту і побачила, що корабель знаходиться далеко від берега у відкритому морі і мчить на всіх вітрилах.

— Ах! – Вигукнула вона з переляку. – Мене обдурили, мене відвезли, я потрапила в руки якомусь купцеві. Мені краще тепер померти!

Але король схопив її за руку і сказав:

— Я не купець, а король, і родом також високим як і у тебе; а викрав тебе хитрістю через пристрасну любов до тебе. Коли я побачив вперше твій портрет, я впав додолу без почуттів.

   Почула це принцеса із Золотого Даху і заспокоїлася; він підкорив її серце, і вона охоче погодилася стати його дружиною.

   Але коли вони пливли у відкритому морі, вірний Йоганн сидів на носі корабля і грав на лютні, і раптом він помітив у повітрі трьох воронів, які злетілися на звуки. Він перестав грати і став вслухатися, про що говорять між собою ворони, бо він чудово розумів їхню мову. І мовив один з воронів:

— Е, та це він везе до себе додому принцесу із Золотого Даху.

— Так, – відповів другий ворон, – але вона йому ще не належить.

А третій ворон сказав:

— А все – таки вона його, адже вона знаходиться у нього на кораблі.

І знову заговорив перший ворон і крикнув:

— Ну, так який з того толк? Коли вони висадяться на берег, до нього кинеться назустріч рудий кінь; йому захочеться на нього вскочити, і тільки він це зробить, як кінь вмить умчиться разом з ним по повітрю, і ніколи вже більше не бачити королю своєї нареченої.

І сказав другий ворон:

— А хіба ніякого порятунку немає?

— О, порятунок є! Якщо хто – небудь інший скочить швидко на цю конячку і вихопить зброю, яка захована в коня, і вб'є його, то молодий король буде врятований. Але хто ж знає про це! А хто й знає, і скаже про те королю, той від колін до самих п'ят окам'яніє.

Тоді мовив другий ворон:

— А я знаю ще більше. Якщо кінь і буде вбитий, то нареченої своєї король все – таки не отримає: коли вони увійдуть разом в замок, то буде лежати на блюді весільна сорочка, і здасться, ніби вона зіткана з золота і срібла, а насправді  зроблена вона з смоли і сірки; і тільки молодий король її надіне, він весь згорить в ній дотла.

І запитав третій ворон:

— А хіба немає ніякого порятунку?

— О, порятунок є! – Відповів другий ворон. – Якщо хто – небудь схопить цю сорочку рукавичкою і кине її у вогонь і сорочка згорить, то молодий король буде врятований. Але що толку з того? Хто знає про це і скаже йому, той окам'яніє від колін до самого серця.

І мовив третій ворон:

— А я знаю ще більше. Якщо навіть весільна сорочка і згорить, то молодий король нареченої все – таки не отримає: коли після весілля почнуться танці та молода королева танцюватиме, вона раптом сполотніє і впаде, немов мертва, додолу; і якщо хто – небудь не висмокче у неї з правої груді три краплі крові і не виплюне їх, то королева помре. Але якщо хтось про це і знає  і розповість іншому, той окам'яніє від голови до самих п'ят.

   Поговорили ворони і полетіли далі. А вірний Йоганн все добре запам'ятав і став з тієї пори тихий і сумний. Якщо не сказати своєму панові про те, що він чув, то з ним трапиться нещастя, а розповісти йому, то доведеться самому життям поплатитися. Нарешті мовив він про себе: "Я врятую мого пана, навіть якщо через це мені довелося б загинути."

   Ось підпливли вони до берега, і сталося те, що передбачив ворон, – до них підскочив красивий рудий кінь.

— От і добре, – сказав король, – він і домчить мене в замок, – і хотів було на нього сісти. Але Йоганн вибіг вперед, швидко підхопився на коня, відшукав у нього зброю і пристрелив його. Закричали тоді королівські слуги, які не любили Йоганна.

— Немислимо вбивати такого прекрасного коня, адже він міг б відвезти короля в замок!

Але король сказав:

— Замовкніть, не чіпайте його, це мій найвірніший Йоганн; і хто знає – може бути це до добра!

   Ось увійшли вони в замок, і стояло в залі блюдо, лежала на ньому готова весільна сорочка, і здавалося, що була вона виткана вся з чистого золота і срібла. Підійшов молодий король, хотів її взяти, але Йоганн його відштовхнув, схопив рукавичкою сорочку і швидко кинув її у вогонь, і вона згоріла.

Почали слуги знову нарікати і сказали:

— Дивіться, а тепер він спалює навіть весільну сорочку короля.

Але молодий король сказав:

— Хто знає, бути може, це до добра. Не чіпайте його, це мій вірний Йоганн.

   Ось стали святкувати весілля; почалися танці, і наречена теж пішла танцювати; і Йоганн уважно стежив за її обличчям. Раптом вона зблідла і, немов мертва, впала на підлогу. Він миттю підскочив до неї і відніс її в іншу кімнату; там уклав він її, став на коліна і висмоктав у неї три краплі крові з правої груді, а кров виплюнув. І вона відразу стала дихати і прокинулася.

   Молодий король все це бачив, але не міг зрозуміти, чому той це зробив; він розгнівався і крикнув:

— Киньте його в темницю!

   На другий ранок Йоганна засудили і повели на шибеницю, і коли він стояв вже на помості і його мали повісити, він сказав:

— Кожен засуджений має право перед своєю смертю сказати останнє слово: чи можу і я це зробити?

— Так, – відповів король, – це тобі дозволяєтся.

І сказав тоді Йоганн:

— Я засуджений несправедливо, я був завжди тобі вірним, – і він розповів про те, як чув на морі розмову воронів, і що все це він зробив для того, щоб врятувати свого пана.

І вигукнув тоді король:

— О мій вірний Йоганн, я милую тебе! Зведіть його з помосту.

   Але тільки вимовив Йоганн останнє слово, як впав мертвий додолу і скам'янів.

   Дуже засмутились король і королева великим горем, і сказав король:

— Ах, як погано я віддячив за таку велику вірність! – І він велів підняти скам'яніле тіло Йоганна і поставити його у своєму ліжку в відпочивальні. Подивиться, бувало, на нього король, заплаче і скаже:

— Ах, якби міг я оживити тебе знову, мій вірний Йоганн!

   Минув деякий час, і народила королева близнюків, двох синочків; вони росли і були їй на радість. Одного разу, коли королева була в церкві, а діти залишалися з батьком і гралися, подивився король із сумом на кам'яну статую, зітхнув і вигукнув:

— Ах, якби міг я оживити тебе, мій найвірніший Йоганне!

І камінь раптом заговорив і сказав:

— Так, ти можеш мене оживити, якщо погодишся віддати для цього найдорожче для тебе на світі.

І вигукнув король:

— Все, що є у мене на світі, я готовий віддати заради тебе!

І камінь промовив:

— Якщо ти відрубаєш своєю рукою голови своїм дітям і помажеш мене їх кров'ю, то я оживу.

   Злякався король, почувши, що він повинен убити своїх улюблених дітей, але згадав про велику вірність і що вірний Йоганн загинув заради нього, – він схопив меч і відрубав своєю рукою голови своїм дітям. Потім він помазав їх кров'ю камінь, і раптом камень ожив, і вірний Йоганн стояв перед ним знову живий і неушкоджений.

І він сказав королю:

— Твоя вірність буде винагороджена, – і він узяв голови дітей, приставив їх до тулуба, змастив їх рани своєю кров'ю, і вмить вони ожили знову, стали стрибати і грати, ніби з ними нічого не трапилося.

   Сильно зрадів король, і, побачивши, що королева повернулася, він сховав вірного Йоганна і обох дітей в велику шафу. Тільки королева увійшла, король їй і каже:

— Ти молилася в церкві?

— Так, – відповіла вона, – але я все думала про вірного Йоганна, що через нас з ним трапилося таке нещастя.

І сказав їй король:

— Жіночко, ми можемо повернути йому життя, але для цього ми повинні розлучитися з нашими обома синами, яких треба принести в жертву заради нього.

Зблідла королева, здригнулося у неї серце, але вона сказала:

— Ми зобов'язані за його велику вірність.

   Зрадів король, що вона думає з ним заодно, він підійшов, відкрив шафу, і вивів звідти дітей і вірного Йоганна, і сказав:

— Слава Богу, він уже врятований, і наші синочки теж знову з нами. – І розповів їй, як все це сталося. І жили вони з тієї пори щасливо всі разом до самої смерті.