Чапля, черепаха та рак

   Десь-не-десь та колись давно жила-була коло однієї річки чапля. Усім звісно, що кожна чапля живе коло річки або коло болота, бо вона звідтіль годується: ловить рибку, жаб та всяку водяну тваринку, — та тим і живе на світі. Так і оця чапля жила собі коло річки. Довгенько вона уже тут жила, ловила з річки рибу і тим годувалася.

   От як прожила вона уже скільки-то років, так зробилась дуже стара і уже не здужала сама і риби піймати. А їсти все-таки щодня хочеться. Думала, думала вона, як своєму горю зарадити, та так нічого і не видумала.

   На її щастя, прийшла до неї один раз у гості стара черепаха, що жила у тій річці. А черепаха та колись давненько у неї кумувала, так ото, було, як коли і ходить стару чаплю провідати. Прийшла до чаплі черепаха, сіли вони під кущиком комишу та й сидять, гостюють. Стала чапля плакатися черепасі про свою старість та гірке життя, а черепаха й каже:

— Треба вам, кумасю, пособить у вашому горі! У річці риби наплодилось такої багато, що уже стає тісно, і через те й мені життя погане. Я надумала ось яку штуку, як повернусь я назад, так розкажу усім рибам, що чула від вас, що люди хочуть випустити із річки воду і виловити усю рибу, а як хто хоче живий залишитися, так нехай попросить вас перенести їх у другу річку. От ви і будете потрошку ту дурну рибку носити та тим і будете до смерті кормиться.

   Дуже дякувала чапля свою куму за таку гарну видумку. А черепаха повернулась у річку, зібрала коло себе великий гурт риби та й каже:

— Ходила я в гості до своєї куми чаплі, так чула від неї, що над нашою річкою збирається велике лихо…

— Яке? — питають швиденько деякі цікаві рибки.

— Таке велике лихо, що й розказувати страшно! Збираються люди з нашого ставка випустити воду, щоб виловити усю рибу… Для мене це діло не дуже страшне, бо люди мною не користуються; та як захочу, так і сама перелізу із цієї річки в другу; а от вам, рибам, прийдеться, мабуть, усім пропасти!

   Перелякалась у річці уся риба, почувши від черепахи отаке лихо. Зачала вона від великого горя скрізь по річці метатися, стрибати та підкидатися, а як помогти собі в такій біді — не знає. Зібралось коло старої черепахи чимало риби, та й стала вона уся гуртом просити черепаху, щоб порадила, що їй тепер робити у такій великій пригоді.

А черепаха й каже:

— Знаю я одну штуку, як вам від свого лиха утекти. Як настане завтра ранок, та побачите ви над берегом стару чаплю, мою куму, так ви і просіть її, щоб вас порятувала. Вона дуже добра птиця і від того, знаю, не відкажеться. Просіть її, щоб попереносила вас у другу річку… Ото тільки біда, що вона уже дуже стара стала, так за раз багато не візьме… Ну, а все-таки хоч по одній кожний день носитиме, так і то добре!

   Ранком, тільки стало світати, а риба уся так і сунула до берега, де стояла коло води стара чапля. Дуже зраділа чапля та іще більше стала дякувати куму за добру видумку.

   А риба підплила до самої чаплі, та кожна і просить, щоб скоріше її від великої біди порятувала. Вибрала чапля найбільшу рибину, узяла її та й понесла нагору, а як відлетіла уже далеченько від річки, так там сіла собі любенько та й з'їла ту рибу, а кісточки на місці кинула.

   Стала вона так щодня носити рибку з річки та їсти, та й підправилась на старості. Багато вона отак виносила риби з річки, а там усе не позначається, бо дуже велика сила її наплодилась.

   Один раз дізнавсь і старий рак від риби про те саме їхнє лихо, що люди думають випустити з річки воду. Хоч і старий він був — той рак, — а все-таки і йому не хотілось попасти до людей у руки, бо він давненько іще чув, що люди варять рака у кип'ячій воді та їдять і ласують ними ще дужче, чим рибою. От він підліз і собі аж до берега, де стояла чапля, та й проситься, щоб вона віднесла і його туди, де вона рибу носить. А чапля зроду не бачила раків, бо вони усе сидять аж на самому дні, а тільки чула вона від людей, що вони дуже добрі.

— А хто ти такий? — питає чапля.

— Та я ж рак.

— Ну, якщо ти рак, так давай я тебе зараз віднесу, бо я раків ще не носила, — каже чапля.

   Узяла вона рака та й понесла. Принесла вона його аж на те місце, де щодня їла рибу. Побачив рак, що там валяється багато риб'ячих кісток, та й догадався, нащо чапля сюди рибу носить. Тільки хотіла чапля його клювати, а він ухватився обома клешнями за шию та й задавив її, а сам повернувся у річку та й розказав рибі все, як було.

   Тоді тільки риба узнала, який великий ворог був для неї ота стара чапля, і дуже дякувала старому ракові, що він її задавив.

повернутися до: Українські народні казки⇒