Дерево – космонавт
Дерево – космонавт
Ще з тих пір, як воно було маленьким прутиком, котрий несміливо стирчав із землі, дерево уявляло себе то розкішною каретою, що везе чарівну принцесу, яку рятує сміливий лицар; то кораблем, що перетинає далекі моря і океани; то цирковою паличкою у руках клоуна, котрий смішить маленьких глядачів. Але більше всього дерево любило мріяти про зоряне небо. На пагорбі неподалік від лісу росло дерево. Це було дуже самотнє дерево. Всі інші дерева, його брати і сестри, жили разом у лісі. А ось наше дерево самотньо і весну зустрічало, і одиноко гнулося до землі під вітрами-ураганами, і самісіньке ховалося взимку під снігом. Не було йому з ким поговорити, не було йому з ким потоваришувати. Тому, стоячи на самоті, дерево навчилося мріяти.
Ночами, під шумом вітрів, воно вдивлялося у зоряне небо і мріяло про те, щоб ширяти у космосі серед чудових вогників. Вогники вабили дерево, притягували до себе і зачаровували. Все, що дерево хотіло, ― це піднятися вгору і мандрувати серед зірок, де немає тяжіння, а лише невагомість, в якій можна літати, літати , літати…
Єдине, чого дерево ніяк не могло второпати, ― це як потрапити до космосу. Космічні кораблі роблять зі сталі, а не з деревини; скафандри космонавтів ― з міцних сплавів, а не з деревини; ліжка, стільці та столи в космічних кораблях й ті не дерев’яні. Чи може бути таке, що дерево знадобиться в космосі? І відповідь напрошувалася сама собою ― звичайно ж ні. Дерево в космосі недоречне.
І ось одного дня сталося те, що часто трапляється з деревами ― до нього прийшов лісоруб. Він замахнувся своєю великою й гострою сокирою і почав наносити дереву глибокі рани під самий корінь.
Потекли з дерева соки, як сльози; при кожному ударі сокири розліталися тріски, і в якийсь момент дерево здригнулося і полягло на землю. У ту мить полягли і всі надії дерева на те, щоб хоч якось здійсняться його мрії.
«Кінець, ― з песимізмом подумало воно. ― Більше не буде ні лісу вдалині, ні вітру в гілках. Але найстрашніше те, що кінець прийшов всім моїм мріям і надіям. Не побачу більше зоряного неба. Спалять мої гілки в печі, і тільки попіл та вугілля від мене залишаться».
Жахливі думки, правда? Хоча саме так більшість дерев і закінчують своє існування. І це нормально. АЛЕ! Для нашого дерева це ще був не кінець.
Приїхала велика машина, забрала дерево і відвезла на фабрику.
Дерево розпиляли і зробили з нього папір ― сторінки блокнотів та зошитів (ти ж знаєш, що папір ― зошити, книги, газети, плакати, ― роблять з деревини).
Але і це ще не все. Деревина нашого дерева виявилася настільки хорошою, що з неї зробили олівці. Зошити, блокноти й олівці потрапили на прилавки магазинів, щоб матусі та татусі купували їх своїм діткам, а дітки вчилися малювати і писати.
Але і це ще не кінець історії нашого дерева! Частину олівців і блокнотів, зроблених з дерева, було відправлено… як ти гадаєш, куди? …
На космічну станцію! Їх склали в коробку, і космонавти, відправляючись на орбіту, взяли цю коробку з собою, щоб робити під час польотів важливі записи. От так дерево – космонавт дочекалося своєї мрії.
