Хліб і золото

   Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

— Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!

— У нас і калачів досить, — каже пан.

   Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хати. Тут же діти почали різати її ножем та їсти. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб і не було голоду.

   Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився й каже:

— У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба.

   Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина — множиться, а слуга що не робив, усе було погано. Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хліба панові, половину залишив собі. З окрайця бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла…

повернутися до: Українські народні казки⇒