Лев та заєць

   Побачив чоловік зайця та й посміявся, що ніякого звіра він зроду не міг піймати, бо всіх боїться. Розсердився куций та й питає:

— А що тобі, чоловіче, найстрашнішим зда­ється?

От чоловік і каже:

— Лев!

— Ну, так я тобі його піймаю! — сказав заєць та й подався у степ.

   Вже чи довго, чи коротко скакав заєць по степу, а таки добіг до тієї печери в якій жив лев. Став на дверях, ледве до клямки дістав, та цок, цок, цок!

Лев почувши, вийшов на поріг:

— А що тобі, зайчику – побігайчику, тре­ба? — питає. — Може, тебе хто обідив?

— Та ні, хвалити бога, ніхто мене не обі­див, а тільки такий до нас страшний звір у степ зайшов, що ніхто проти нього не встоїть. Уліз він у криницю і не дає нікому води напитись. Уже другий день, як ні у кого з нас ані капельки в роті не було. Увесь звір по степу пропадає. Розбіжиться усе твоє царство. Рятуй!..

— Страшний звір, кажеш? Ану, веди мене до криниці!

   Приходять до криниці. От лев нахиливсь над водою, став придивлятись, хто там є. А во­да як дзеркало — так і видно того, хто нахи­лився. Лев же ж думав, що то і є отой страш­ний звір, про якого розказував заєць, бо зроду себе не бачив і не знав, який він є. Як же ж зареве тоді лев над криницею, аж у вухах у зайця залящало, а з криниці ще дужче луна пішла:

— Го-го-го!..

Простяг лапу лев, щоб дістати ворога; аж і той простягає.

   Дуже розсердився лев, бо ще не було видано такого звіра, щоб проти нього лапу простяг.

   Розігнавсь тоді лев та шубовсь у воду стор­чака… А звідти вже ніяк йому не вилізти.

Отак заєць доказав свою силу.

повернутися до: Українські народні казки⇒