Молоко — ліки на очі

   Був один пан дуже багатий, що йому пари (другого рівного) не було. Жив він до середнього віка, а по тому щось йому сталося, та й осліп на очі. Очі були, але не бачив. Їздив по всіх лікарях де які були, робили йому, що вони розуміли; і нічого не могли помогти.

Але найшлася якась баба і каже панові:

— Їдь в село від села і питай таких людей — чоло­віка і жінку, — що вони нікотре не були з маленьких дітей (від маленького віку) ні з ким, ані та жінка з другим чоловіком, ані з парубком, лиш з своїм пер­ший раз чоловіком, та й чоловік такий, аби не був ні з ким, і щоб вони мали дитину – хлопчика, то така жінка лиш хай три рази брисне своїм грудним молоком тобі в очі, та й будеш бачити.

   Поїхав пан світом; їздить, питає, нема ніде таких людей. Але приїздить до одного села. Почав питати в тому селі, та один чоловік (швець) виступає і каже:

— Я ніде ні з ким не був, відколи на світі живу, аж з своєю жінкою, і маю хлопчика, що груддю годується. І жінка не повинна ніде бути, бо дуже некрасива, ніхто би на неї і не подивився. Пан як то почув, каже до нього:

— Ану, іди і принеси грудне молоко своєї жінки. Якщо помо­же, то получиш велику нагороду, а як ні… помреш.

   Пішов той чоловік. Іде та й думає, яким би спосо­бом розпитати свою жінку, щоб сказала, чи не була з другим чоловіком або парубком відколи вона уродилася. При­ходить він додому і каже жінці:

— От пан якийсь приїхав і дає по сто, по двіста карбованців, котрі жінки сплють з чужими чоловіками, а тебе, ніхто не хоче і зачепити.

А вона каже:

— Чому ні, якщо б прийшов трошки швидше, за­став панського свинаря.

А він тоді каже:

— Хай тебе грім уб’є, отепер моя смерть, тікати мені з цього села у світ, може, де ще проживу, бо марно загину.

   І пішов. Вийшов за село на поле. Дивиться: якісь двоє собак скубуться, такі чорні, як галки. Він узяв розігнав їх, дивиться, а з одного собаки зробився панич та й каже йому:

— Що хоч, чоловіче, за те, що мене від смерті відкупив, бо мене був би цей собака загриз.

   А той собака – пан — чорт. Але чоловік не здогадувався, з ким він розмовляє. Каже чоловік чортові, як було із жінкою і через що він іде із села. А чорт каже:

— На цілім світі нема такої жінки, лиш одна пан­на, що віддалася, тепер має хлопчика. Але туди, де вона живе, 170 миль, і вона має сьогодні согрішити з моїм братом. Піде вона в ліс, а брат перекинеться паничем та й согрішить. Але коли ти мене від смерті врятував, то я тебе туди перенесу. — Каже йому чорт: — Сі­дай на мене.

Сів той чоловік. Каже чоловік до чорта:

— Чекай, бо шапка упала.

А чорт каже:

— Уже п'ятнадцять миль, як шапка спала, будем повертатися та й візьмемо шапку.

Прилетіли до того села. Каже чорт до того чоловіка:

— Іди і проси, щоб дала грудного молока, бо як піде в ліс та й согрішить.

   Пішов той чоловік, просить її, а вона не хоче дати. Як почав просити, і дала йому, націдила в скляночку. Взяв він і пішов. Приходить до чорта і каже йому:

— Є уже молоко, дала.

А чорт дістав із під землі дзеркальце дав йому і каже:

— Іди до церкви і дивися через це дзеркальце, там щось побачиш.

   Взяв той чоловік, пішов до церкви та й став собі, дивиться через те дзеркальце, а то чорти коло кожного чоловіка. Один кривиться, а другий шепче у вухо, щоб сміявся. Коло кожного чоловіка є чорт. Він як побачив, та й налякався, та й утік з церкви. Приходить, а той чорт питається його:

— Що там бачив?

Він каже, що бачив тільки чортів. А чорт йому каже:

— Вони пишуть гріхи, що люди грішать.

   Тоді сів той чоловік на чорта. Чоловік не встиг сісти, а чорт каже:

— Бери шапку.

   Взяв він шапку. Приносить чорт чоловіка там, звід­ки його взяв.

   Зліз і чоловік з нього і пішов прямо до того пана сліпого. Приходить до нього, а пан питається його, чого він так довго. А він почав розповідати:

— Я прийшов додому, запитав жінку, чи не була вона з ким. А вона каже мені: «Якщо прийшов би швидше то застав панського свинаря». Як я то почув, та й набрав сорочки, та й хотів іти у світ. Гадаю собі: «Ніж має мене пан стратити, то піду у світ та й жити буду». Іду, зустрічаю двох собак чорних на полі, що дуже кусалися. А я взяв та й розігнав. З одного пса зробився панич і каже мені: «Що ти, чоловіче, хочеш, що мене від смерті відборонив?» А я йому: «Нічого не хочу, лиш дістань такого грудного молока, що ні жінка не була ні з ким, ні чоловік, щоб обоє перший раз були разом». А той мені панич каже: «Нема на цілім світі, тільки одна донька священика, і то сьогодні має согріши­ти, коли піде в ліс». Він мене швидко приніс до неї. Я почав її просити, а вона дала мені трошки у скляноч­ку. Ось, пане, маєте то молоко.

   Взяв пан, тільки закропив собі очі, тай зараз став зрячим. Тоді каже до того чоловіка (шевця):

— Іди та приведи свою жінку сюди.

   Пішов, привів. А той пан приїхав трьома кіньми. Наказав відчепити третього коня і того чоловіка жінку наказав причепити до хвоста, пустити за ним. А того чоловіка взяв з собою та й жив чоловік біля нього в багастві, мав їсти і пити доволі. А жінці його кінь зробив смерть.

повернутися до: Українські народні казки⇒