Настирливий дієз
Настирливий дієз
Якось одного разу настирливий дієз вирішив, що він дуже важливий.
― Я – вродливий, пригожий, гратчастий і, що головне, ― завжди і всім потрібен!
Дієз одягав свій кращий парадний фрак, пов'язував краватку, ставав перед дзеркалом і повертався в різні боки, роздивляючись себе і вихваляючись сам перед собою.
― Красень ― як не крути! ― Дієз навіть освітлення вмикав, щоб пильніше себе розгледіти.
― Мені б оркестрами керувати, ― продовжував він. ― Треба, щоб мене всі бачили і чули. А то як так без мене?
Як вирішив ― так і зробив! Не гаючи часу, начистив до блиску черевички, прихопив диригентську паличку і гайда шукати оркестр.
Насамперед пішов дієз до театру.
Входить поважно, ніжки в начищених черевичках переставляє ― мовляв, гляньте, хто тут прийшов!
Але ніхто на нього уваги спочатку не звернув.
Щоб привернути увагу, дієз голосно вигукнув:
― Я тут приїхав до вас… оркестром керувати! Де ваш оркестр… щоб я керував? ― а сам носа так і задирає, так і задирає.
― Щось ми не чули, ― відповіли оркестранти, ― що у нас новий диригент. Хто Ви? Звідки?
― Я персона відома. Прізвище моє дієз. Із сьогоднішнього дня я у вас головний.
Ніхто нічого заперечувати не став. Міркують: «А хто його знає, можливо й справді він головний». Тому зайняли оркестранти свої місця і почали репетицію.
― Не так! ― кричить дієз і стукає паличкою по пюпітру. ― Не так! Вище! Вище! Поставте дієза!
― Але в нотах ніяких діезів немає, ― заперечують музиканти. – І мелодія стане іншою, якщо дієза поставити. Некрасива мелодія вийде.
― Я сказав, що дієз потрібен, отож ставте! ― кричить дієз, а сам брови так і насуплює, так і насуплює! Залякує.
― Гаразд, ― згоджуються оркестранти. ― Якщо дієз сказав поставити дієза – поставимо.
Поставили і стали грати далі.
― Стоп! ― знову кричить дієз. ― І тут невірно. Тут також дієз потрібен!
― Ні! ― відповідають йому. ― Ось тут його точно не треба! Ми ж сумну мелодію граємо, а з дієзом вийде весела.
― Ах! Вам це знову не подобається!? ― це голосніше гримає дієз. ― Ставте дієза, вам кажуть!
Гаразд. Як сказав диригент, так і зробили ― поставили і в іншому місці дієза. А потім, під натиском керівника – самозванця, ще декілька діезів понаставляли то тут, то там.
Хвилюються оркестранти, переживають: сьогодні концерт, і невідомо, що думатимуть слухачі, коли почують справлені дієзом мелодії.
А Дієз не переймається: носа так і задирає, очима так і виблискує ― мовляв, я тут головний: як скажу, так і робіть!
Зібралася публіка. Всілася. Замовкла.
Дієз став перед оркестром, змахнув паличкою, і оркестр заграв. А мелодія скрипуча виходить, негарна, фальшива.
Слухачі спочатку кривилися, потім обурюватися стали ― що це за музика, мовляв, така. А через деякий час пішли на вихід і стали вимагати повернути їм гроші за квитки. Кажуть: «Ми не хочемо цю фальш слухати! Поверніть нам гроші!»
Накинулися оркестранти на Дієза:
― Це твоя провина! Замість того щоб слідувати нотам, ти кругом поналіплював своїх дієзів! Слухачам це не сподобалося, вони розлютилися! Що нам тепер робити? ― кричали одні.
― Покарати його! Провчити треба! ― кричали інші.
Як почув це дієз, кинувся щодуху навтіки у своїх начищених черевичках. Швиденько їх переставляє, щоб музиканти не наздогнали його і не впіймали. А ті біжать не відстають, смичками та флейтами розмахують:
― Лови його! ― кричать.
Ледве втік дієз від розлючених оркестрантів. Сховався. А коли побачив, що все стихло і переслідувачі розійшлися, відправився далі. Інших музикантів шукати.
«Ну, з оркестром у мене не вийшло, ― думає Дієз, ― спробую з хором!»
Як вирішив ― так і зробив. Пішов дієз у філармонію. Входить поважно, ніжки в начищених черевичках переставляє ― мовляв, дивіться, хто тут прийшов! Але ніхто на нього уваги не звертає. Щоб привернути увагу, дієз голосно промовив:
― Я тут приїхав до вас… хором керувати! Де ваш хор… щоб я керував? ― а сам носа так і задирає, так і задирає.
― Щось ми не чули, ― відповіли хористи, ― що у нас новий диригент. Хто Ви? Звідки?
― Я персона відома. Прізвище моє дієз. З цього дня я у вас тут головний.
Ніхто нічого заперечувати не став. Міркують: «А хто його знає, можливо і справді він головний». Тому зайняли хористи свої місця і почали репетицію.
― Не так! ― кричить дієз і стукає паличкою по пюпітрі. ― Не так! Вище звук! Вище! Поставте дієза!
― Але в нотах діеза немає, ― заперечують хористи. ― І, якщо його поставити, мелодія вийде інша, негарна.
― Якщо я сказав, що дієз потрібен, значить ставте! ― гримає дієз, а сам брови так і насуплює, так і насуплює! Залякує.
― Гаразд, ― відповідають хористи. ― Якщо дієз сказав поставити дієза ― поставимо.
Стали вони співати далі.
― Стоп! ― знову кричить дієз. ― І тут невірно. Тут також дієз потрібен!
― Ні! ― відповідають йому. ― В цьому місці його точно не треба!
Він тут зайвий.
― Ах! Вам і це не подобається!? ― це голосніше кричить дієз. – Ставте, вам кажуть! Ставте!
Діватися нікуди. Як сказав диригент, так і зробили: поставили дієза і в іншому місці. А потім, за вказівкою новоспеченого керівника, ще декілька діезів додали. Хвилюються хористи, переживають: ввечері концерт, і невідомо, що думатимуть слухачі, коли слухатимуть справлений дієзом спів.
А дієз не переймається: носа так і задирає, полами фраку розмахує – мовляв, я тут головний: як скажу, так і буде!
Підійшов час концерту. Зібралася публіка, як і першого разу, всілася. Приготувалася слухати спів.
Дієз вийшов перед хором, змахнув паличкою, і… хор заспівав. Так само, як і першого разу, фальшиво все зазвучало, некрасиво, не мелодійно. Як і першого разу, слухачі почали обурюватися: що це за музика така, що слухати її неможливо. І, як і у випадку з оркестром, пішли до виходу, вимагаючи повернути їм гроші за квитки: «Поверніть гроші! Ми не за це платили».
― Що ти нас змусив співати? ― обурилися хористи. ― У тому, що нас висміяли, винен ти!
Тільки хотіли хористи провчити дієза ― та ба! Не став він чекати, поки його спіймають, а заздалегідь сам кинувся навтіки.
«Я такий величний і талановитий музикант, ― тікає дієз і обурюється, ― а мене не приймають і не розуміють!»
Прибіг дієз додому. Від злості став стукати диригентською паличкою по дзеркалу і корчити гримаси, розмірковуючи про те, як би він відповів на звинувачення.
― Я змушу себе прийняти, ― вирішив дієз. ― Я знайду того, хто стане мене слухатися.
Вийшов дієз з дому і пішов на пошуки того, ким би можна покерувати. Може таки вдасться ще кого – небудь змусити грати за правилами дієза: фальшиво, неправильно і недоладно.
За яку б справу ти, любий мій, не брався, завжди є можливість зустріти такого дієза, котрий нав’язує свої хибні правила і змушує чинити невірно. Він може нашкодити і зіпсувати будь – яку справу. А якщо ти вчишся грати або співати, будь уважний – правильно те, що написано в нотах, тому дотримуйся того, що там написано. Без зайвих дієзів. І пам'ятай ― тільки якщо будеш слідувати нотам один в один, мелодія зазвучить красиво і зможе торкнутися серця слухача!
