Подарунки вітра

   Були дід і баба, і дуже вони бідно жили. Свариться баба з дідом: «Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бі­дуєм. І все через тебе».

   Мав дід трохи грошей, і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.

   Ходить дід у поле, дивиться — гарна пшениця росте. Каже дід бабі: «Добре нам тепер буде, будемо мати свій хліб». Прийшов він раз на поле, подивився — пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи, завтра підуть з бабою жати. А вночі звіялася буря з градом, і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід з поля і каже:

— Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще гірше свариться з дідом:

— Треба було жати вчора, треба було позавчора! Набридло це дідові, покинув він бабу й пішов. Ішов, скільки йшов, і зайшов у ліс. І забачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привітався він, а баба й питає:

— Куди, чоловіче добрий, ідеш?

А він і розказує, що баба свариться з ним за пшеницю.

— Виросла нам гарна пшениця, а вночі звіялася буря з градом і побила всю.

— І в людей побив град?

— Ні, тільки мій гектар побив.

Баба й каже:

— Мої сини — Вітри. Хтось із них зробив це. При­йдуть додому, спитаю їх.

Приходить старший син, баба питає його, а він каже:

— Ні, я в тій стороні не був.

   Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, в він засміявся та й каже:

— Так, це я зробив. Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш її то що схочеш, тобі буде. І їсти, і пити і всього до волі.

Дід узяв скатерку й пішов.

   За день він додому не дійшов. Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому:

— Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що десь переночувати і повечеряти за­дурно.

— Мені нічого не треба, у мене все є, — каже дід.

   Та бере застеляє стіл скатеркою, і в'явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старається напоїти діда.

   Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну ска­терку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.

Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:

— Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

   І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:

— То ти ще й обманюєш мене?!

   Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:

— Діду, як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Тільки спорожниш його, а він уже знов повний.

Дід узяв того гаманця і пішов додому.

   За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корч­маря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п'ють, їдять. Корчмар і запитує:

— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є ціка­вого?

   А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Споро­жнив гаманець на стіл –  купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє — знов купа золота.

   Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.

   Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:

— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.

   Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.

— Другий раз мене обманюєш!

Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:

— Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.

   А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:

— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.

   Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як ви­йшли два з сумки, як почали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і ті два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. На­їлися, напилися. А корчмар запитує:

— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй.

Дід і каже:

— Два з сумки!

   Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! В'ють до смерті. Корчмар кричить:

— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, хай він мене лишить живого!

Узяв дід скатерку й гаманець.

— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов.

   Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід ду­має: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.

— Два з сумки!

   Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б'ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:

— Два в сумку!

   Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, — їж і пий. Сіли вони в бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:

— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів.

   Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.

   І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гама­нець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.

— Здрастуй, діду!

— Здрастуйте.

— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.

— Еге, — каже дід, — є.

   Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, на­пився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:

— Де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже ді­дові:

— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, відне­си в мою бричку і поклади під сидіння.

Дід почав просити пана:

— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.

   А пан не хоче й слухати. Побачив дід, що не впросить, та й каже:

— У мене ще одна цікава річ є.

Та відкрив сумку і крикнув:

— Два з сумки! Рахуйте панові кості!

   Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:

— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого! А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крик­нув:

— Два в сумку! І закрив сумку.

   Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли – пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.

повернутися до: Українські народні казки⇒