Ріпка

   Був собі дід Андрюшка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Фін­ка, а в собачки товаришка киця Варварка, а в ки­ці вихованка мишка Сіроманка.

   Раз весною взяв дід лопату та й моти­ку, скопав у городі грядку велику, соломою попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — та й поса­див ріпку.

   Працював дід немарно: зійшла ріпка гар­но. Щодень йшов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.

   Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому, як буряк, потому, як ку­лак, потому, як два, а на кінці стала така, як дідова голова.

Тішиться дід, аж не знає, де стати.

— Час, — каже, — нашу ріпку рвати.

   Пішов він у город: гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, вперся ногами, добуває сил усіх, сопе, як ковальський міх — мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дід бабу Марушку:

— Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирва­ти поможи!

   Взяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече — тягнуть, аж піт тече! Торгає дід ріпку за чівку, торгає баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами — промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба дочку Мінку:

— Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!

   Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід ріп­ку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, торгають руками, упираються нога­ми, промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дочка собачку Фінку:

— Ходи, Фіночко, не біжи, нам ріпку вирва­ти поможи!

  Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за то­рочку, собачка дочку за спідничку. Торгає дід ріпку, за чівку, баба діда за обшивку, дочка бабу за запаску, собачка дочку за спідничку — промучилися увесь день, а ріпка сидить у зем­лі, як пень.

Кличе собачка кицю Варварку:

— Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку ви­рвати поможи!

   Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спіднич­ку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами, промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку:

— Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку ви­рвати поможи!

   Пішли вони в город: гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спід­ничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, та й бала-бунц!

   Упала ріпка на діда Андрюшку, дід — на бабу Марушку, баба — на дочку Мінку, доч­ка — на собачку Фінку, собачка — на кицю Вар­варку, а мишка — шусь у шпарку.

повернутися до: Українські народні казки⇒