Сірко

   В одного чоловіка був собака Сірко — дуже старий. Господар бачить, що з нього нічого не буде, що він ні до чого уже нездатен, і прогнав його від себе. Цей Сірко ходить по полю; коли це приходить до ньо­го вовк та й питає його:

— Чого ти тут ходиш?

Сірко йому відповідає:

— Що ж, брате, прогнав мене господар, а я і ходжу тут.

Тоді вовк йому каже:

— А зробити так, щоб тебе господар знову прийняв до себе?

Сірко каже:

— Зроби, голубчику; я вже таки чимось тобі віддячу.

Вовк каже:

— Ну, гляди: як вийде твій господар із жінкою жати і вона дитину положить під копицю сіна, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти забереш від мене ту дитину, — тоді будь то я тебе зля­кався та й пущу дитину.

   У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жати. Жінка положила свою маленьку дитину під копицю сіна, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить жи­том та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить:

— Швидше, Сірко!

   Сірко якось догнав того вовка і відняв дитину; приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:

— На, Сірко, їж, — за те, що не дав вовкові дитини з'їсти!

   Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

— Жінко, вари ли­шень гречані галушки та їх із салом затовчи.

   Тільки що вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, та й сів сам коло нього, та й каже:

— А сип, жін­ко, галушки, та будемо вечеряти.

   Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!

   Ото Сірко і думає: «Треба мені віддячити вовкові що він мені так допоміг».

   От той чоловік віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

— Прийди у неділю увечері до мого господаря, а я тебе закличу в хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.

   Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до нього та й завів його в хату і посадив під столом. Ото Сірко на столі узяв м'яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку побити. Чоловік каже:

— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки житиме.

   Сірко, що саме краще на столі лежить, бере та по­дає вовкові. Обгодував так, що вовк не витерпів та каже:

— Зараз заспіваю!

Сірко каже:

— Не співай, бо тут тобі буде лихо!

   А вовк як завиє під столом… Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бити вов­ка. А Сірко і ліг на вовка, наче хоче задушити. Господар каже:

— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він сам із ним розправиться добре.

Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

— Ти мені добро зробив, а я тобі!

Та й розпрощались.

повернутися до: Українські народні казки⇒