Вовк і кобила

   Жив собі уже старий та слабкий  вовк. Проголодався він і пішов їжу шукати. Блукав собі, блукав та й зустрів лисичку – сестричку. — Лисичко, лисичко, я тебе з'їм.

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньку заспіваю, таночок станцюю.

   Почала вона співати голосочком медовим, ніжками пританцьовувати. Дивився, слухав старий вовк та й заснув. Прокинувся, а лисички-сестрички й духу не чути. «І нащо мені така самодіяльність?» — подумав сіренький і поплентався далі.

   Бачить — на поляні кобила пасеться. Зібрав останні сили старий розбійник і каже люто:

— Я тебе з'їм, кобило!

А та перелякалася, трясеться вся й відповідає:

— Я не проти, вовчок-сірячок, але не можна мене їсти.

— Чому? — зацікавився сірячок.

— Ось на, прочитай, — сказала кобила і підняла ногу.

   Підійшов вовк, глянув зацікавлено, а кобила йому копитом як дасть… — так і посипались іскри перед очима. Довгенько не міг прийти до себе вовк. А як очуняв, подумав: «Ото дурний! Неграмотний, а поліз читати!..»

повернутися до: Українські народні казки⇒

2 Responses to “Вовк і кобила”