Як чоловік кішку вчив працювати

   Жив собі одного разу нежонатий парубок. Жив на доброму господарстві — мав землю, худобу. Та робити не було кому, бо він один, а мати стара.

   Роки минали, захворіла небога мати й померла. За­лишився леґінь сам і вже мусив навіть домашню ро­боту порядкувати. Дарма, знав усе, що потрібно і в хаті, і коло хати, та часу для всього не вистачало.

   «Як собі помогти? Треба женитися, — думає. — А до кого б піти свататися?» Хотів він, щоб жінка була і ро­ботяща, і гарна.

   Полюбилася парубкові дівчина в одного ґазди — вродлива, поставна. Така — мати і робітниця. Послав до неї парубок сватачів. Прийшов і сам.

— Донька у нас на відданні. І здорова, і красна, нівроку. Та має одну хибу — не до роботи вона! — каже мати. — Знаєте, люди добрі, росла у нас одна, ми їй робити не давали.

   Коли дівчина почула, що каже про неї мати, сама осміліла й собі говорить:

— Віддаватися хочу. Та тільки так, щоб мій чоловік мене не примушував робити!

— Ой, так, так, — притакує на сватанках мати.

   Глянув леґінь по хаті, підморгнув йому старий — батько дівчини.

Парубок тут і каже:

— Коли так, хай буде так! Не буду я тобі, небого, ніякої роботи давати, не буду й збиткувати.

   Побралися леґінь і дівчина. Молодий повів жінку до себе на ґаздівство, бо хата давно плакала за жіночи­ми руками. Почали молоді жити.

   Час минав. Минав день за днем, тиждень за тиж­нем, місяць за місяцем. Чоловік рано встане, нагодує худобинку, дасть їсти курям, свиням, потім зварить сніданок собі й жінці. Жінка встане з постелі, потяг­неться, позіхне, промиє очі й сідає до столу. Чоловік подасть їжу, потім запряже коней до воза й іде в поле робити.

   Що чинить удома молодиця? Посидить перед дзер­калом, припарадиться — і гайда по селу. Тут посто­їть, поговорить, там послухає, ще десь посміється. На полуденок піде до матері, по обіді знову по плітках. Доки від хати до хати селом піде, і вечоріти починає.

   Повертається чоловік з поля й не знає, до чого взя­тися. Коней треба випрягати, корови доїти, свиней го­дувати… Роботи стільки, що потилицю почухати нема коли. Доки чоловік впорядкує худобу, і ніч приходить. Зайде до хати, а вечері нема. Вечерю слід би приго­тувати жінці, а вона сидить собі зі складеними руками на колінах. Чоловік-неборак не каже їй нічого. Розпа­лює вогонь, варить їсти. За готову страву сідає й жінка.

   І кожного дня так. Чоловік уже так наробився, що з ніг падає, а молода жінка — все по селу та по сусі­дах. Чоловік терпів, терпів, та далі вже не міг. Од­ного ранку, коли впорядкував худобу, зібрався в поле з кіньми, каже він кішці, що сиділа на при­пічку:

— Слухай, неборанько кішко! Я йду в поле пшени­цю сіяти! Доки з поля прийду, щоб ти на дворі та в хаті зробила порядок! Помий посуд, приготуй вечерю, підмети хату.

— Ти, чоловіче, здурів? Де ти видів, щоб кішка таке могла вчинити?

— Я тобі нічого не кажу! Робити тобі не велю. Лежи собі! — відповів чоловік жінці і пішов на поле.

   На вечір чоловік повернувся стомлений додому. А вдома все в безладді. Не знає він, за що взятися. Сердитий відчинив двері й гукнув:

— Кішко! Де ти була цілий день? Чому такий не­порядок у хаті? Чому такий непорядок на дворі?

   І вхопив чоловік кішку за ноги, прив'язав жінці на плечі й почав пригощати ременем. Б'є, б'є, б'є. Кішка рветься, дряпає жінку по спині, так що кров цідиться. А чоловік робить своє — б'є та б'є.

   Коли ґазда перестав кішку вчити розуму й працьо­витості, розв'язав її і відпустив, жінка почала пла­кати:

— Ти сякий, ти такий! Що ти наробив? Я йду до мами на скаргу! Дасть тобі мама, навчить тебе ро­зуму мій батько!

— Не плач, небого! — каже чоловік жінці. — Я тебе не бив, я бив кішку за те, що вона не хоче робити.

   Та жінка нічого не слухала, схопилася й побігла до мами — там поплакати. Показує подряпану спину, подерту сорочку.

— Та чим і як тебе побив?

— Бив не мене, а кішку на мені! — каже жінка ма­тері.

— Ага! Кажеш, що він бив не тебе, а кішку? Коли так, ми на нього ніякого права не маємо. Коли буде бити тебе, тоді ти до нас і приходь! Ми його до суду віддамо.

   Прийшла молода жінка додому і лягла спати. Зранку чоловік зібрався в поле і знову наказує:

— Дивися, кішко, щоб удома був порядок. Помий посуд, підмети хату, приготуй вечерю, доглянь худобу, веретено ниток напряди.

   Жінка встала з ліжка, одяглася, поїла й знову по плітках. Коли йшла з дому, просила кішку:

— Дивися небого, щоб порядок був. Бо знову тебе буде бити.

   І пішла собі. Цілий день ходила. На вечір прийшла додому. Сіла на піч, дрімає, чекає чоловіка, щоб їсти наварив, коли з поля повернеться.

   Прийшов чоловік і бачить: в хаті порядку нема, на дворі худоба голодна, кури не погодовані.

— Кішко! Що я тобі наказував? Чому посуд не ми­тий, постіль не застелена, кімната не заметена, вечеря не приготовлена?

   Вхопив чоловік кішку, стягнув з жінки сорочку, прив'язав їй кішку до хребта і почав лупити пали­цею. Кішка м'явкає, кидає собою, рве на жінці тіло. Коли чоловік добре набив кішку, відв'язав і пустив. А жінка собі з плачем до мами. Подивився батько, подивилася мати на доньку й кажуть:

— Ми тобі, донечко, допомогти не можемо! Видиш, твій чоловік б'є не тебе, а кішку. На кішку він право має. Коли буде бити тебе, ми його до суду віддамо. Іди, небого, додому.

Повернулася молодиця додому із сльозами і лягла спати голодна.

Рано чоловік збирається на роботу і знову наказує:

— Дивися, кішко, щоб на дворі порядок був. Бо коли не буде, не чекай мене з поля-жива. Забирайся в світ, бо знайду тобі загибель!..

   Кішка наче зрозуміла слова господаря, з острахом втекла на ґанок.

— Ти, чоловіче, здурів або що сталося? Чому ти причепився до кішки? Хто чув таке, щоб звірина робила в хаті порядок?

— Ти, жінко, лежи собі! Я тобі нічого не кажу і ро­бити не велю.

   Пішов чоловік у поле. Та жінка вже пліткувати не йшла. Взялася до роботи: помила посуд, нагодувала гусей, курей, свиней, постелила ліжко, замела хату, приготувала вечерю. Сіла за кужіль і ще й два вере­тена ниток напряла.

Чоловік здивувався, коли побачив такий порядок. 

— Пішло на користь кішці! — сміявся. — Навчилася кішка порядок робити?

   Жінка лише почервоніла, та нічого не відповіла. З неї стала файна ґаздиня.