Як дяк задушився

   Був чоловік і жінка. Але жінка не дуже любила свого чоловіка. Любилася вона з дяком. Для чоловіка варила будь-що — картоплю, пісний борщ, а для дяка, як чоловіка виправить у поле, варить м'ясо з курки і пироги, молочну кашу та й горілки принесе. Але чоловік на то придивився і зробився ніби глухий і сліпий, ніби не видить, не чує. А жінка з того була рада.

   Прийшов дяк, вона принесла горілки, дала смета­ни, і напивається з дяком коло стола. А чоловік сидить на печі і дивиться на все, але удає, що того не видить. Вона поклала на стіл пироги з миски, а сама пішла до комори горілки точити до склянки. Її чоловік з печі зліз, взяв макогін і дяка вбив макогоном, заткнув йому пиріг в зуби, так нібито виглядало, якби пирогом уда­вився. А сам виліз знов на піч і сидить:

А жінка входить з горілкою і припрошує дяка:

— А беріть же, кумочку, і живіться.

   Але вона дивиться, а дяк неживий. Вона почала кричати і своєму чоловікові показувати, що дяк уда­вився пирогом і неживий. А він каже:

— Не журися, щось з ним будемо робити, хай вечір зробиться.

   Взяв ввечір дяка на плечі, поніс до ксьондзової пасіки, причепив йому вулик на плечі і поставив його на фіртку на перелаз. А сам пішов і сховався за пліт, так коло пасіки, і чекав, що з дяком станеться. Ксьондз надбіг і побачив дяка з вуликом на перелазі, та й вистрілив в нього, бо гадав, що він втікає. Приходить ближче і дивиться, а він неживий, гадав, що він його забив. Той чоловік, Іван його звали приходить з-за плоту і каже:

— А що ж ви, оце, зробили? Таж ви дяка вбили.

А ксьондз каже:

— Тихо, на тобі сто карбованців та й мовчи. Бери того дяка, подінь його де, аби ніхто не бачив.

   А Іван взяв дяка та й поніс до свого дому; перехо­вав через день у себе, а ввечір поніс до панського двора; кинув дяка під скирту, сам заліз на скирту, розкинув, розборикав скирту, на фіру наложив сноп­ків, узяв дяка, висадив на віз і підпер його вилами. Сам пішов під вікна до пана і почав кричати, що злодії скирту розбирають.

   Пан встав, вхопив рушницю, побіг до скирти і вистрілив в дяка. А Іван іде за паном і каже:

— Ей, то так не можна робити, пане, аби чоловіка на смерть вбити.

А пан каже:

— Бійся бога, не кажи нікому, дам тобі сто карбованців і всіх коней, що запряжені в тих возах; забери того дяка і подінь його кудись.

Іван взяв дяка на плечі, поніс до лісу та й закопав.

повернутися до: Українські народні казки⇒