Як пан гавкав на старого пня
Як пан гавкав на старого пня
Був у селі пан. Одного разу він сказав бідному селянинові:
— Ти чоловік розумний. Я це здалеку чую.
— У нашому краї всі мужики розумні.
— А пани?
— На таке показує, що кожний пан ударений з-за рогу мішком по голові, — відповів селянин.
Пан подумав і знову спитав:
— А я розумний?
— Хто вас знає, пане! Треба придивитися й прислухатися. Аж потому можна би сказати, що ви за один.
— Ну що ж, тоді сідаймо на візі помандруємо по світу. А ти придивляйся…
— Хай буде, — мовив селянин.
Сіли вони на віз і вирушили в дорогу. Де тільки не бували!
А якось під ніч заїхали в ліс. Темно, хоч око виколи! Селянин швиденько назбирав ломаччя, розпалив вогонь. Сіли і вечеряють. А коли повечеряли, бідняк раптом схопився на ноги і — шульк у солому, що була на возі. Тільки ноги стирчали. Пан підійшов до нього й питає:
— Що сталося, чоловіче?
— Тс-с-с… Онде ведмідь, ховайтеся.
Панисько оглянувся та й собі — в солому: здалося, що він бачить ведмедя в кущах.
А селянин каже:
— Ой, якби в нас був хоч один пес!
— А то чому? — спитав пан.
— Ведмеді бояться собачого гавкання. Чому ви, пане, не взяли із собою пса? Можете загинути ні за шо у ведмедячих лапах.
Пан ледве сопів. А потім-порадив:
— Ти, чоловіче, сам загавкай.
— Я-не можу, пане. У мене голосу нема. Треба тоненького, такого, як у вас.
Пан трохи подумав і спробував:
— Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!
— От добре. Як будете, паночку, отак гавкати до самого ранку то ведмідь і близько не підступить.
— Гав гав-гав! Гав-гав-гав! — не замовкав панисько.
Селянин заснув, а панисько так захрип, що вже шавкотів. Коли зійшло сонечко, бідняк прокинувся й питає:
— Чого це ви шавкаєте?
— Та я захрип, бо на ведмедя гавкав.
— На котрого?
— Та на того, що в корчах.
— Ходім та й подивимось на нашого ведмедя…
Зайшли у кущі, а там — старий пень. Пан обійшов пня і спересердя плюнув.
— Ну, шо маю сказати про вас?— посміхнувся селянин.
Панисько ударив коней батогом, і за його возом тільки закурилося. А бідняк реготав.
