Як попові захотілося золота

   Жив на світі бідний чоловік, який мав у хаті лише ку­пу дітей і стару-престару матір. Якось мати заслабла й померла. Бідний пішов до попа і каже:

— Панотчику, умерла моя мама. Поховайте її…

— Поховаю, але наперед заплати триста лей.

— Панотчику, не маю коло душі нічого. Змилуйтеся..,

— Не можу.

— Та що мені робити? — бідкається чоловік.

— Викопай вночі яму і поховай сам.

— Хай буде, панотче, раз ви кажете…

   Бідний почухав потилицю й повернувся додому. А коли настала ніч, узяв лопату, пішов за село і почав копати. Копав, скільки копав, а раптом — дзорк! — натрапив лопатою на щось дуже тверде. То було відро. Чоловік пома­лу витягнув його і очам не повірив: у відрі блищало при місяці золото! Бідний більше не копав. Узяв відро і — гайда додому.

   На другий день прихопив жменьку золота і пішов знову до попа. Поклав золото на стіл:

— Поховайте, отче, мою маму… Піп закліпав очима й спитав:

— Звідки маєш золото?

— Вночі копав яму й викопав скарб.

— Ти щасливий чоловік!

   Піп поховав біднякову матір. А вночі убрався в бара­нячу шкіру, вимазався сажею, припасував собі до чола роги й пішов до бідняка. Став під дверима й заревів:

— Нащо викопав мій скарб і розтринькуєш його? Ану, винеси мені відро із золотом, бо я тебе задушу!

— А ти хто такий? — почулося з горища.

Піп думав, що то бідний з переляку забрався на стрих. І сказав:

— Я нечестивий!

— О, дуже файно! Ходи з нами… — втішилися чорти, що були на горищі. Вискочили, схопили попа й затягли до пекла.