Як святі сметану їли

   В одного пана був наймит Іван. Попи, як звичайно, наймитів годували погано. Хліб давали зав­жди черствий.

   Якось увечері один багатий привіз дитину хрести­ти. Тут Іван подивився, де прислуга хліб положила, що привіз цей багатий. Іван цю хлібину забрав, у свою конурку заніс та й думає: «Що я за дурний — тільки один хліб їм? Стій! Подамся за сметаною у підвал».

   Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спус­кається у підвал. Сів біля сметани і їсть. Наївся і пі­шов. Але в темряві накапав на землю сметаною. На ранок матушка відкриває підвал і бачить, що хтось. сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись:

— У нас Іван шкодить.

Піп зазиває Івана і каже:

— Іване, що ж ти починаєш шкодити?

Іван і каже:

— Я ніколи, батюшко, не шкодив, а тепер чого б я став шкодити.

Піп і каже:

— Ну що ж там — святі були?

— А хто знає, — каже Іван, — може, й святі.

   На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани та й пі­шов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає губи святим у церкві сметаною мазати. Пона­мазував усім по одному разу, а святому Миколаю, так як він старший за всіх, вимазав і бороду. Закрив церкву й пішов.

   На ранок матушка спустилась у підвал, а там ма­кітри зовсім немає. Вона до попа:

— Іван знов краде, заніс навіть макітру.

Закликає піп Івана:

— Іване, це ти наробив?

Іван каже:

— Ні.

Піп знову:

— Чого ні, що ж там, хіба святі були?

Іван і каже:

— Авжеж, святі.

   А попові якраз треба було до церкви йти. Сторож, як звичайно, задзвонив.  Піп  заходить  у  церкву, глядь — всі святі в сметані.

   Закриває піп церкву і каже сторожеві:

— Не дзвони, тут не в тім діло.

Прибігає додому і каже матушці:

— Погані справи – святі сметану поїли.

   І от піп з матушкою й Іваном ідуть до церкви. Ма­тушка говорить:

— Стій, Іване! Бери батіг.

   Іван бере, доходять вони до церкви, відкриває піп церкву. Зайшли, матушка й каже:

— Бий усіх святих по одному разу, а святого Миколая разів два. Це він направив їх.

   Іван шмагає всіх святих по разу, а святому Миколаю три рази відписав. Пішли додому.

   На другу ніч Іван взяв ключ від церкви, обережно відкрив її, усіх святих познімав і поховав на горище.

   Піп на ранок прокидається, за­ходить у церкву — ні одного святого немає. Піп зля­кався: «Що таке? Святі втекли з церкви». Прибігає додому і кричить:

— Іване, ти не бачив?

— Що? — каже Іван.

— Та святі пішли з церкви.

— Бачив, — каже Іван. — Вони зайшли в двір, хоті­ли вас бачити, але ви спите, то й не стали будити, обідилися та й пішли.

Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду.

— Слухай, ти не бачила?

— Бачила! Ось вони за гірку пішли, — говорить жінка.

   А за гору йшли селяни ділити землю, так що жінка не знала, про кого піп питає. Піп ускакує в двір і кричить:

— Іване, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть, дам, аби тільки повернулись!

   Іван сідає на коня і їде на бугор. Заїхав Іван за бугор, бачить, там зібрались селяни, щоб ділити зем­лю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.

— Ну що? — питає піп.

— Та вони, батюшко, обіжаються. Сказали так: «Не будемо повертатися, поки піп нам не заплатить за кожного по три карбованці, а за святого Миколая шість карбованців, та ще й чверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть, тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде совісно.

Піп і каже:

— Гаразд! Поганяй скоріш і скажи, що все буде зроблено, тільки хай повертаються.

Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, повернув­ся й каже:

— Сказали, повернемося, тільки вночі. Хай готує го­рілку і закуску серед двору.

   Піп усе наготував. Приготував і гроші, чекає. Матушка поставила макітру вареників.

Ждуть… Уже північ, а святих нема й нема.

Піп і говорить:

— Іване, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть.

   І піп захропів. Іван із сторожем повечеряли варе­никами з сметаною, забрали святих з горища, пообми­вали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочити. Піп прокинувся, схопився: «Що таке, що Іван мене не будить?»

Дивиться, що Іван спить, а вареники з'їджені, і бу­дить Івана:

— Іване, Іване, вставай!

Іван прокидається. Піп і питає:

— Де ж святі?

— Еге, вони вже були тут, попили, поїли і мене по­частували та й пішли в церкву. Піп:

— А чого ж ти мене не збудив?

— Я хотів будити, а святий Миколай і каже: «Не буди батюшку, тільки міцно заснув, буде обіжатись».