Баба і чорт
Баба і чорт
Жила собі баба — стара вдова — собі сама у хаті років десять чи й більше. І тій бабі вже років сто. Чорт дізнався, що вона живе собі сама, так він підходить до неї дідом і каже:
— Ти сама живеш собі, прийми мене до себе, щоб не так скучно було, бо і я сам, такий, як і ти.
— Якщо добрий господар, так і приставай, і будемо жити удвох.
І прийняла вона його до себе.
Пожили рік собі удвох, дочекались весни. Баба і каже:
— Ну, діду, треба нам старатись, щоб нам було що їсти.
— Подумай, — каже дід, — своєю головою, що тобі краще, то й будемо садити.
— У мене город не малий, так наймемо чоловіка, нехай виоре, та посадимо картоплі, то нам і буде їда.
Найняли чоловіка, виорав чоловік. Заходилась баба картоплю садити та й каже:
— Ось, хоч ми і разом живемо, а їмо порізно, так картопля, як вродить, так моє те, що у землі, а твоє — що зверху.
Він і погодився на те.
Картопля росте, вони полють. Вродила картопля, стали копати. Баба собі у яму картоплю засипає, а йому в купи бадилля складають. Стали їсти. Баба картоплю їсть, а він їсть бадилля і каже бабі:
— Дай мені покуштувати, чи твоє добріше, ніж моє?
— Не звикай, бо тебе чуть-чуть не нагодує, а ти їж, яке тобі вродило, а я буду їсти, яке мені вродило.
Поїли цілу зиму, знов весна підходить.
— А що будемо сіяти? — каже чорт. — Мені картопля уже проїлась; я картоплі не хочу, а, ось я видумаю що посадим.
— А що ти видумаєш?
— Насіймо, — каже чорт, — мак. Мені те, що угорі, вже проїлось, так нехай моє буде те, що у землі, а що угорі — твоє.
— Нехай моє буде те, що на самих верхах, — каже баба, — а твоє усе, що і в землі і зверху.
Вродив мак. Головки такі, як кулаки. Поспів мак. Давай баба зрізати головки зверху. Зірвала головки, подавила, мак повиточувала; наточила маку пудів сім.
— Зривай тепер усе, що твоє, складай у купи і їж.
А він їсть цурпалки із маку.
— Дай мені, бабо, покуштувати, чи твоє добріше, ніж моє?
— Не видумуй, — каже, — а їж оті цурпалки. Як я тобі дам, коли мачина маленька, а у тебе рот здоровий?
Перезимували знову. Він їсть цурпалки, а баба мак. На третю весну баба й каже:
— Чи ще будемо сіяти, чи годі сіяти?
— Хай би ти, проклята бабо, сказилася! Ти так мене захарчувала, що я й ногами не можу ходити.
— Так ти у мене вже й не хочеш жити?
— Ні, не хочу.
— А як же ми розпрощаємося? Вивчи, — каже, — мене пісеньки хоч одної.
Став він співати:
— Був собі чорт, та ні до тієї стіни не притулиться, ні до тієї, та притулився до баби. Так баба його як нагодувала одну зиму бадиллям з картоплі, а другу — маковими цурпалками, так він захляв, не може й ногами ходити. Отак його баба вшанувала. Будь ти, бабо, проклята однині і довіку. Тепер я вже не пристану до баби, бо баба хитріша від мене. Зрозуміла ти, що я тобі і пісню співав і так розказав?
— Зрозуміла, — каже.
— Ну, заспівай же і ти мені хоч однієї, поганенької, так тоді і розпрощаємось.
— Я, — каже, — так не заспіваю, а перекидайся чортом, я сяду на тебе, та й неси мене, куди знаєш, а я буду співати, а ти учись!
Перекинувся він чортом. Вона сіла на його, узялася за шерсть, поніс він її у ліси, кущі, де терни, глоди… Хоче й скинути бабу, а вона держиться і усе співає:
— Трайда – райда, трайда – райда…
Як узяв він носити, так на йому уже і шерсті мало, а баба ціла та усе співає пісні.
— Чи ти, проклята бабо, переспіваєш їх усі?
— Та, — каже, — ще й половини не переспівала.
— Благаю, бабо, годі мені тебе носити. Пусти мене!
— Ні, — каже, — носи, поки переспіваю всі пісні.
— Та, проклята бабо, буде. Ось тобі мішок золота, тільки, — каже, — мене відпусти. Не хочу я твоїх і пісень.
— Бери ти оте золото! І відвези мене додому із золотом, так я тоді тебе відпущу.
Забіг він у пекло, у болотяну, де чорти самі живуть, узяв мішок грошей і поніс бабу додому.
— Ну, вставай, проклята бабо, оце твій дім, оце твоє золото. Пусти мене тільки.
— Неси мене у мою хату…
Він і вніс її у хату. Як скинув золото, тоді баба і встала з нього.
— Я вже не буду приставати тепер до баб. Щасливо, бабо!
Класна казка
Вперше як її читала, то так реготала що дитина жодного слова не могла зрозуміти ?? зараз читаю вже спокійно, тепер це одна з улюблених казок, моїх?