Багач без носа

   У старі часи в одному селі жили три брати – бідняки. Нема чого всім їм удома сидіти, і найстар­ший каже:

— Піду я служити до багача, може, щось зароб­лю.

А той багач був дуже хитрий. Каже йому:

— Візьму тебе на рік і добре заплачу за службу, як будеш справуватися. Лише домовимося так, що ні я на тебе, ні ти на мене не маєш злитися. Якщо ти на мене розлостишся, то я тобі ніс відріжу, а як я на тебе, то ти — мені.

— Хай буде!

   На другий день посилає його багач до лісу дрова заготовляти. Каже:

— Ти йди, а сніданок я тобі винесу.

   Рубає наймит до передполудня, рубає до полудня — вже кишки марш грають, а їсти ніхто не несе. Аж надвечір виходить до нього багач.

— Обід тобі несу, — каже він.

— То аж тепер їсти несете, як я цілий день голод­ний?

— Чи ти не злий на мене?

— Та як не злитися?!

   Свиснув багач, прибігли гайдуки, зловили наймита, і прийшов він додому без носа.

   Йде до багача середущий брат. Погодився він слу­жити до осені на таких самих умовах, що й старший.

   На другий день дав йому багач щось перекусити й посилає в поле косити. Косить він, косить, вже полу­день, а обіду нема та й нема. Аж надвечір виносить багач їсти. Каже наймит:

— То аж тепер їсти несете?

— Не міг швидше. А ти злишся?

— Та як не злитися, як я досі голодний кошу?! Багач свиснув на гайдуків, притримали наймита, і – тут же позбувся він носа.

   Увечері подивився на безносих братів наймолодший, і злість його взяла. Каже їм:

— Ви обидва дурні. Хоч я наймолодший, але буде­те видіти, що я з ним зроблю.

   Прийшов до багача і на тих самих умовах погодив­ся служити, поки зозуля закує.

   На другий день дав йому багач поснідати і посилає пшеницю молотити. Молотить він до полудня, а ба­гача з обідом не видно. Кинув наймит ціп, а сам бе­реться пшеницю вітрити. Навіяв мішок зерна, кинув на плече й пішов до корчми. Наївся там, напився, прийшов до стодоли, ліг і спить.

Надвечір приходить багач і питає:

— Ти чого не молотиш, а спиш?

— А що вам?

— Та нічого. їсти тобі приніс.

— Я не хочу їсти.

— Ти, напевне, вже наївся і напився?

— А що? Мав голодний молотити? Чи, може, ви злитесь?

Прийшов багач з обідом додому і каже жінці:

— З цим вже так не вийде, як з тими двома. Завт­ра я йому таку роботу дам, що до гробової дошки запам'ятає.

На другий день спускає пса і каже наймитові:

— Впрягай воли і ори поле в той бік, куди пес по­біжить.

   А наймит був недурний. Взяв з собою добрий шмат м'яса, добре пса погодував, прив'язав його до плуга, волів пустив пастися, а сам спав аж до вечора. При­їздить він додому, а брами багач позамикав. Пес — через пліт і до буди, а воли не перескочать за псом.

   Узяв він сокиру, порубав волів і поскладав на купу коло пса. Входить до хати, а багач каже:

— Давай, жінко, нам вечеряти. Сіли їсти, а багач питає:

— Скільки виорав? Чвертку, дві?

— Дідько знає, скільки виорав. Куди біг пес, туди й орав.

— А воли де?

— Там, де пес.

— Ти, певно, волів порубав?

— А що я мав робити? Як я приїхав, то брами були позамикані. Ви ж самі казали, аби воли за псом ходи­ли. Пес через пліт перескочив, а воли не могли. Мусив я їм якось допомогти. Чи ви злі?

— Ні, ні. Зажурився багач:

— Що маємо, жінко, з цим наймитом робити? Таж він нас з торбами по світу пустить… їдьмо завтра до міста. А йому скажемо, аби нам такого м'яса зварив, що ще ніхто не їв і їсти не буде. І аби нам такий міст збудував, що ще ніхто подібного не видів і видіти не буде. А коли ми будемо повертатися з міста, то аби нам вночі будо видно по нім їхати.

   Поїхали вони до міста. Наймит забив пса, наварив з нього м'яса — вже є таке, що ніхто не їв і їсти не буде. Пішов до стайні, побив усіх овець і баранів, по­скидав у млинівку — вже є міст. Смеркається, і чує, Що їдуть з міста господарі. Вибігає він надвір і запалює стодолу.

Ще далеко до дому, а багач каже:

— Видно нам, жінко, їхати.

Доїжджають до броду, а там міст з побитих овець.

— Зробив наймит такий міст, що ще ніхто не бачив і бачити не буде.

Увійшли до хати, а наймит подає їм собачу голо­ву.

Господар відсуває і каже:

— Спалив ти нам, наймите, стодолу, знищив овець і баранів і подаєш на вечерю таке, що ніхто ще не їв і їсти не буде. Вороже темний! Що ти наробив? Та я би з тебе паси дер за це!

   Наймит не сказав нічого, лише відрізав багачеві ніс і пішов собі додому.

І на цьому казці кінець.

повернутися до: Українські народні казки⇒

One Response to “Багач без носа”