Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Бідний чоловік і смерть

Бідний чоловік і смерть

   Чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий вродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл. Каже жінці:

— Візьму я дитину й понесу в друге село. Там найду людину яка потримає дитину, й не треба гостини.

   Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, і жінка привіталась. Почав чоловік казати:

— Жінко, ви б не потримали мою дитину, не були б за куму?

— Та чому ж ні?

   І похрестили дитину, й кума несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти.

— Ой куме, не знаю, чим Вас пригостити, ану ж, іди до сіней. Там і калачі, й відро вина стоїть.

   Пішов чоловік до сіней, а там повно калачів. Такі білі, що аж очі сліпить. А у відрі вино.

   Заніс те все чоловік до хати й частують. Як погостились, каже кума:

— Чи знаєш, куме, хто я?

— Не знаю. А хто?

— Я — Смерть. Та я тебе прославлю як хорошого лікаря. Розкажи, що ти хороший лікар. Набери у скляночки води, і коли прийдеш до хворої людини, будеш бачити мене: якщо буду стояти біля голови, кажи, що вже запізнились лікувати, а якщо буду стояти в кінці ніг, кажи, що ти його вилікуєш.

   І чоловік прославився як добрий лікар. Купив волів, корів, справив хлів, одним словом, став середнім господарем.

   А тут настав час, що і він постарів, і пора вмирати. Дітей поженив. Як тільки захворів, зробив собі ліжко на колесах: коли приходить Смерть, він швидко перемістився на ліжку — і там, де голова була, стали ноги, а там де ноги — голова.

— Е й куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш.

І Смерть засміялася:

— Та що, куме, ще хотів би пожити?

— Хотів.

   Мав він вісімдесят п'ять років. І Смерть дозволила йому дотягти до дев'яноста.

   А за п'ять років з'явилася і стала біля голови. А він на колесах перекрутився.

— Е й куме, круть не круть, а мусиш вмирати.

Тоді він витяг з люльки цибух.

— Ну, кумо, коли ти така мудра, то зайди у цибух.

   Смерть зайшла. А чоловік закрив з обох кінців цибух стеблом і поклав на піч, на цівку.

   І став жити. Живе десять років. У селі хвороб не було, і народу збільшилось. А через десять років чоловік почав просити для себе смерті. Якось він згадав, що свою куму закрив у цибух і поклав на піч. Зняв цибух, відкрив — а Смерть вийшла й закричала:

— Куме, бодай би ти жив доти, поки з тебе лиш кістки залишаться.

   Прокляла діда і втекла. І кожну ніч багато людей вмирало. А дід ходив доти, доки з нього лиш кістки залишились й доки не розпався.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒         

Додати коментар