Бова Королевич
Бова Королевич
Казка про Бову Королевича. Жив цар Кірбіт Вірзалович і мав собі дочку, дорослу дочку мав. А кругом нього жили два князі, знатні князі, багаті. Одного князя, князя Гвидона, цар любив, а другого князя, князя Додона, дочка любила.
От дочка збирається заміж, а батько не хоче віддати за князя Додона, а тільки за князя Гвидона. Дочка ж любить Додона, та що вдієш, воля батькова, як батько скаже, так і буде.
Вийшла вона заміж за князя Гвидона. Рік-два прожили, народився у неї син і назвали його Бова Королевич — красень, і ріс не по днях, а по годинах. І був він богатир Бова Королевич.
От минуло три роки, став він здоровий і сильний. А мати його замислила злодійське діло — знищити свого мужа князя Гвидона і вийти заміж за Додона. Кірбіт Вірзалович, її батько, вже на той час помер, зосталась вона сама.
Задумала злодійське діло і написала листа до князя Додона. Призвала одного гінця, дала листа і сказала:
— На! Завези князю Додону і привези мені відповідь, а не то голова з пліч!
Взяв гінець, завіз, здав Додонові.
А вона йому пише: «Милий і дорогий мій Додон, я тебе любила і люблю. А Гвидона я не люблю, віддав мене батько силою. Я три роки терпіла, більше терпіти не можу».
Додон їй написав: «Ти підлаштуй так, щоб я міг його де-небудь знайти і вбити».
Вона зразу ж написала другого листа, призвала гінця і послала. Пише йому: «Я Гвидона вишлю в ліс».
А в старі часи такі були князівства: місто, а кругом міста проведений канал, наповнений водою, річка і на всі чотири сторони ворота і мости. Знаться, хочуть кого впустити в місто — ворота відчиняють і міст опускають. А ні (ну, коли там нападав хто, чи що) — ворота замикаються і міст піднімається.
От вона вислала свого чоловіка. А як вона його вислала? Хитрощами! Вона було все прикидалася слабою. А коли Додон їй передав, що «візьму тебе заміж», так вона зробилась здорова й весела. А перед Гвидоном хвора. Прикликала мужа і сказала:
— Чоловіче мій, знаєш, у мене була ворожка й ворожила мені про мою хворобу. Загадала такі ліки: щоб ти, мій чоловік, виїхав у ліс і своїми руками вбив дике козеня, розрізав і витяг у нього серце, привіз додому і мені сам зварив. І як я його з'їм, тоді буду здорова.
Князь Гвидон нічого й не подумав лихого. Сам був мисливець. Призвав слуг, осідлали коня, взяв з собою одного провожатого, сіли верхи і помчали до лісу.
Тільки вони виїхали з двору, а вона зразу ж наказала підняти мости і замкнути всі ворота. А сама вийшла на башту (була така башта, щоб було видно кругом), вийшла на башту і дивиться. Дивиться й дивиться, баче — чоловік поїхав у ліс, гониться там за дичиною. Коли це князь Додон з військами летить прямо туди — за Гвидоном, у ліс. А вона все дивиться. Бігали вони, поки знайшли, де Гвидон. Гвидон же тільки з одним провожатим, а у Додона сотня душ озброєних. Побачив Гвидон — давай тікати, а ті давай гонитися за ним. Тікав Гвидон прямо до перших воріт, до першого моста. Прибіг — міст піднятий, ворота замкнені… Гайда до других! Пригнався до других, і там так. Об'їхав він кругом всього міста — всюди ворота були замкнені і мости підняті. Тоді він з розгону кинувся в річку, а Додон зверху давай стріляти. Та там і вбили його.
Зразу ж княгиня веліла відкрити ворота і спустити мости.
Відчинили, мости спустили, Додон з військом в'їхав у місто, музику наперед, і почали гостювати, гуляти.
А Бові Королевичу було три роки. От вони там стільки гуляли, Додон захотів побачити її сина, говорить:
— У тебе ж є син, здається, його звуть Бова Королевич, як би його побачити?
Вона приказує нянькам:
— Ану ж бо, приведіть Бову Королевича!
А Бова Королевич уже почув від няньок, що мама зробила недобре діло: десь отця вислала і прийняла собі другого князя. Так він заховався і не схотів бачити Додона. Потім пішли няньки, почали його силою тягти, але нічого не могли зробити. Він, хоч і три рочки мав, а такий міцний був, як ті богатирі. Все ж притягли його силою. Він тільки глянув раз на Додона і як рвонувся, вирвався і втік.
Додон розсердився, відчув що пасинок не довіряє йому, зрозумів, що він уже проти нього стоїть.
От Додон живе і все думає: «Як би його знищити того Бову?»
Одного разу прокинувся і говорить жінці:
— Знаєш, що мені снилось цю ніч? Такий сон страшний, що я боюся з тобою жити. Якщо ти Бову Королевича не вб'єш, то я тебе покину. Мені снилось, що я їхав десь полем верхи, а напроти мене Бова Королевич. І як налетів на мене, то так і нашпилив списом — заколов. Я боюсь, щоб цей сон не справдився, тому зведи Бову з світа, інакше я тебе покину.
Що робити? Жалко їй сина. Але ж любить Додона. От вона й говорить:
— Знаєш що, убити своїми руками, пролити кров сина — гріх, жалко. Давай я посаджу його в темницю, будемо держати його без їжі, нехай він з голоду помре.
— Ну, давай!
Посадили Бову в тюрму. Сидить він там день, два… А все-таки їй жалко було сина. Призиває вона няньку, була в неї така, називалась Дівка-Чорнявка. От вона призвала Дівку-Чорнявку, дала їй хліба й до хліба і каже:
— На, увечері, як буде темно, занеси як-небудь і передай Бові Королевичу.
Взяла та нянька (а вона сильно любила Бову Королевича, хотіла його визволити) і занесла все в тюрму. Він почав просити її:
— Як будеш виходити, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікати. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув.
Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися — такий красивий, хороший хлопець:
— Давай заберемо його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
— Що там у вас? Риба є на продаж? — питають.
— Є! — відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:
— Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взяти? Краще хлопця продати…
Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.
Сів Бова Королевич на корабель і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. В тім місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку.
А в древні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, — посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купляють?» У них куплять, а своє продавати.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
— Що там є?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
— Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!
А дочка князева як почула, та:
— Гайда, поїдем побачим!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля вже:
— Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
— Ні, продайте, бо арештуємо корабель.
Ну, ті вже не мали що робити, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:
— Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
— Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
— Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
— Батько мій музика, а мама прачка.
— Ну, — каже князь, — якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п'ять років, а здоровий, як дорослий мужчина), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукати по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився, все взнав, найшов собі коня.
Коли це війна.
А раніше так було: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні — зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не віддаси, то прийду з військом, розіб'ю твоє військо, заберу твою дочку заміж нахалом».
От пішов князь Зіндзівей, засмутився, питає дочки:
— Що будемо робити? От так і так.
Вона:
— Н-ні! Ніяк! Ніким родом не хочу, не йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)
Той Духопер як прочитав листа, що не згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо, прийшов, окружив місто і давай визивати — виходь на бій (визивати трубою, що називалась баранний ріг).
Зіндзівей зібрав своє військо, вийшов проти тих, а його дочка з Бовою Королевичем вилізли на башту й дивляться.
Почали битися. Раніше не було ще вогнепальної зброї, тільки руками билися, різні шаблі були, навіть сокири. Брали в руки що попало й билися.
Почали битися. Баче Бова Королевич, що вже ті війська душать ці. Він розсердився і каже:
— Я піду на поміч!
Вона не пускає:
— Куди ти підеш? Ти ще малий, чи ти битися вмієш?
— Піду!
Вона не пускає, а він виривається. Вирвався від неї силою і подавсь наниз. Прибіг на конюшню, кінь у нього вже є. Нема чим воювати — нема шаблі, нема меча. Була мітла така — з терну зв'язана дротом міцно. Він схопив у руки ту мітлу, сів на коня і полетів.
Як вилетів за місто, як почав тією мітлою направо і наліво: махне — так і лежать, махне — так і лежать! Пролетів напрольот те військо Духоперове і всіх положив — зробив дорогу. Повернув коня назад і другу дорогу проклав. Ті бачать, що нема де дітися, злякались — і навтіки! Ці за ними. Розбили, розігнали те військо.
Тоді вже як побачив князь Зіндзівей Андронович, що зробив Бова Королевич, хлопець, батько якого музика, а мама прачка, зустрів його з музикою і питає:
— Скажи правду, хто ти такий?
— Батько мій був славний хоробрий князь Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
— Ага! Он хто ти, хлопче! Привели його з музикою.
Так минув день-два чи й три — другий князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Віддай дочку заміж, а ні, то розіб'ю твоє військо і силою заберу».
Цей князь був богатир, і батько в нього ще був живий, сильний цар Султан Султанович. Син же називався Маркобрун Султанович. Мав він сильне військо і сам був дужий: голова в нього як пивний казан, між очима п'ятдесят сантиметрів, а очі були, як сито, здорові.
От як прислав він листа до князя Зіндзівея, то всі перелякались. Тільки одна дочка князева не злякалась, бо вже знає, що Бова Королевич — богатир над богатирями, розбив Духоперове військо, вже вона й не боїться.
Відмовила зразу й тому.
Ой той Маркобрун зібрав свої війська, вийшов напроти, ну куди ж там воювати?
А Бова Королевич в кладових свого князя найшов собі богатирський меч, кінь уже в нього є.
Тільки ті війська почали їх душити, так він як узяв меч, як сів на коня, як вилетів напроти, і прямо до того князя-богатиря, та так його навпіл і розрубав. А потім почав його війська чистить, розбив і розігнав.
А в першого князя, Духопера, був дід чарівник. Уже як Бова Королевич розбив ці війська, той чарівник і каже своєму князеві:
— Знаєш що? Чим ти мене нагородиш, коли я зроблю так, що ти візьмеш дочку Зіндзівея за себе заміж?
Він каже:
— Як так? А Бова Королевич?
— Я його вишлю!
— Ну, все тобі буде, тільки зроби!
Зразу ж той чарівник написав листа до батька богатиря Маркобруна Султанавича, пише:
«Цей, що дає тобі листа, — той самий, котрий вбив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».
Він – пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в хату, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, признав Бову Королевича і сказав:
— На оцього листа, завези до царя Султана Султановича. Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був чарівник.
Взяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той чарівник зробився пташкою і полетів вперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І чарівник знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напитися води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меча.
Так і сталося. Полетів чарівник пташкою вперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева навіть й не було, так тільки, пеньки сухі.
А Бова Королевич до того вже хотів пити, що не знав, де води шукати. Дивиться — якийсь дід наче щось п'є там, він до нього. Прилетів і почав просити:
— Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напитися?
— Є, є, синку, є!
Витягає й дає йому.
Тільки він напився (а то були сонні краплі) і зразу ж захотів спати. Зліз з коня, ліг і захропів просто неба.
Чарівник забрав у нього меч, забрав коня. Коня завів до свого князя Духопера і сказав:
— Як не віриш, от кінь Бови Королевича. У тебе на стайні хай стоїть. Тепер можеш іти, Бови нема.
А меч той узяв (він таки Бови чогось боявся), і затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, і поклав в один куток (він знав, що Бова Королевич там буде сидіти і після його знайде той меч).
От Бова Королевич прокинувся: коня нема й меча нема, що робить? А наказ треба виконати.
Пішов він пішки. Прийшов, приніс і подає царю Султану Султановичу листа.
Той узяв, як почитав, та як закричить:
— А-а-а!
Та до своїх слуг:
— Забрати його і на шибеницю! Він мого сина-богатиря вбив, військо моє розбив, забрати його і на шибеницю!
Зразу схопили Бову. Добре, що не закували, не зав'язали рук. Так воїни з шаблями, з мечами взяли його і повели. А шибениця була там край міста.
Вели, вели. Дивиться Бова, вже край міста, вже шибениця стоїть. Думає: «Що ж це мене так карають, за що? Хто? Невже ж це сам князь мій звелів? А його дочка так мене любила… І, знаться, послали мене, щоб тут повісили… Та невже ж я дозволю, щоб мене повісили?»
Як скочив на одного воїна, як вихопив шаблю, як почав усіх рубати! Порубав усіх і давай втікати.
Тут дали знати до царя Султана Султановича, вислали знову військо, догнали Бову, схопили, привели назад.
А в Султана Султановича теж дочка зросла. Як побачила Бову Королевича — зараз розтала геть! І каже своєму батькові:
— Тату, нащо вам його вішати? Вже все рівно ваш син, а мій брат не вернеться, раз він його вбив. Військо так само. А як він такий сильний богатир, візьмемо його до себе, нехай буде нас захищати, коли хто-небудь нападатиме (вона вже вирішила, що вийде за нього заміж).
Ну, цар подумав: «Нехай буде так».
— Гайда, ну, бери його до себе!
От вона взяла його до себе і почала йому щось за заміжжя говорити. Він як почув за заміжжя, та й каже:
— Я зовсім не знаю, що це таке жениться і що це таке заміжжя, я ще молодий, мені не до цього.
Вона побачила, що він відбивається, пішла до батька і каже:
— Візьміть, тату, і посадіть його в тюрму (не сказала «вішайте», а «в тюрму»). Вона думала: «Схожу до тюрми, як він і звідти не захоче мене взяти, скажу тоді вже батькові: «Вішайте його!»
От взяли його, посадили в тюрму. Сидить він. Пішла вона до тюрми і знов питає:
— Ну, що, Бова Королевич, ти нічого не надумав? Чи не краще взяти тобі мене заміж і царювати? Зараз мій батько половину царства тобі передасть.
— Іди, — каже Бова, — зі своїм царством, та своїм батьком!
Вона розсердилася, пішла й сказала своєму татові:
— Тату, візьміть його повісьте к бісу!
От і послав цар військо:
— Ідіть, — каже, — заберіть його, поведіть і повішайте.
От він чує, що вже йдуть війська забирати його, — почав по тюрмі бігати, думає: «Хоч би яку-небудь палицю знайти…» Побіг, мацнув один, другий куток, третій — знайшов меч.
Дивиться — зіржавлений, а наче схожий на його меч. А його меч називався меч-кладенець.
— Неначе мій меч-кладенець!
Подивився ще:
— Мій! Тільки що заіржавів. Як же він сюди потрапив? (А то ж чарівник затяг його).
Схопив він свій меч, сів біля дверей, чекає.
Відімкнули двері, йдуть: дзінь, дзінь.
Один тільки увійшов, а Бова:
Трр-а-ах! — зарубав.
Іде другий.
Трр-а-ах! — зарубав.
Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив — і тікати!
І прямо до моря тікає.
Тут, поки до царя дали знати, що сталося, Бова знову усіх перебив і тікає. Поки цар зібрав військо і вислав за ним, він добіг до моря. А біля моря якраз стояв корабель. Він вскочив у корабель з мечем, підняв меч:
— Скоріш відпливайте, а то всіх перерубаю!
Враз корабель підняв вітрила і подався.
Тут від царя військо почало бігти, а корабель уже пішов. Бови немає…
Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От припливає якраз до того Духопера, де колдун живе.
Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять. Він питає:
— Що це за місто?
— Це місто князя Духопера, а в нього весілля завтра буде.
— А яке весілля?
— Він Зінзівея Андроновича дочку забрав. Розбив його військо і силою забрав. І от завтра має бути весілля.
— Добре, — каже, — попав. Ну, — каже, — візьміть мене на човна й вивезіть на берег. А корабель може плисти куди завгодно.
Ті взяли його в човен, вивезли на берег.
А з берега, прямо від берега до міста, ліс був сильний, треба йти через ліс.
Іде Бова Королевич тим лісом у місто побачить, де там його наречена. Іде, іде, коли назустріч дід. Дивиться — той самий чарівник, котрий у нього забрав коня й меча. Він як схопить того діда:
— Ах ти, собачий син, ти, — каже, — в мене коня й меча забрав!
Як узяв, як кинув його вгору!
Той тільки, мельк-мельк — полетів вгору, потім летить назад та кричить:
— Ой, злови мене, не дай вбиться! Я тобі всю правду скажу.
Він його піймав, здушив його, дав йому одного щигля, аж очі на лоб вискочили. І знов як кине його другий раз угору. Він знову, шкибирть-шкибирть — летить і кричить:
— Злови мене, не дай убиться, я тобі все розкажу.
Він знов зловив його, придушив добре і каже:
— Ну, говори, де мій кінь?
— Стій, — каже чаклун, — я тобі скажу. Бачиш, якби я за тебе не думав, мав би ти свій меч? Чий він у тебе, чи не твій?
— Мій.
— Якби за тебе не думав, хіба б я заніс тобі меч туди? А таки виходити, я не хотів, щоб тебе завішали, поклав тобі меча, щоб ти порубав ті війська, котрі тебе вішати мали.
— Правда, є меч. Ну, тепер скажи, де мій кінь?
— Твій кінь тут, у князя Духопера на стайні стоїть.
— А моя, — каже, — молода де?
— Тут, — каже, — в нього. Він завтра збирається робити весілля. От у мене є три пляшечки, я тобі дам — ти підеш і все зробиш, тільки зостав мене живим. Ось ця пляшечка, — каже, — з водою. Як умиєшся з неї — зробишся такий дід, як я, всі подумають, що це я прийшов, чарівник. А ось ця, друга, — як умиєшся, так зробишся таким, як ти є, Бова Королевич! А ця, третя, — сонні краплі. От підеш, твоя молода зараз у саду гуляє, а князь Духопер спить. Ти підеш до неї, даси їй оцю пляшечку з сонними краплями, признаєшся, що це ти, або скажеш, що бачив Бову, чи що. Скажеш, що як сяде вона з Духопером їсти, нехай піділлє йому цих сонних крапель, і він засне на сім діб. А ти хоч що хоч, те й роби.
От він вмився з першої пляшечки і зробився дідом, таким самим, як той чарівник, і пішов. Іде, іде, дивиться — його наречена ходить, а він іде позаду та гукає:
— Підождіть, почекайтеь трішки, бо я заморивсь, я вам розкажу щось про Бову Королевича.
Як сказав «про Бову Королевича», вона зразу:
— Що? Де? Де ти чув? Де ти бачив Бову Королевича?
— Я з ним, — каже, — разом в тюрмі сидів.
— Де в тюрмі? Підійди ближче! Він тоді підійшов, почав говорити:
— Тихо! Я сам Бова Королевич, тільки я вмився ось водою вашого чарівника і зробився по виду чарівником. На тобі ось другу пляшечку і біжи. Як сядеш з Духопером їсти, напій його цими сонними краплями, і він засне на сім діб, а ми тоді поїдемо прямо до твого тата.
Вона взяла (він там пішов десь ходить), пішла до Духопера. От прокинувся її «молодий», сіли їсти, почали пити. Тільки він відвернувся, вона підлила йому в стакан сонних крапель.
Він як випив, перекинувся — захропів.
Вона тоді вийшла, Бова Королевич зараз за коня (сам дідом все сидить), її попереду посадив, і помчали.
Їдуть, їдуть, аж раптом:
— А де ж Бова Королевич?
— Х-хе! Стій, тпру, — спинив коня.
Зараз зліз, витяг пляшечку, вмився і зробився Бова Королевич. Сіли і поїхали прямо до її батька, до князя Зіндзівея Андроновича.
Приїхали. Батько як побачив, з радості і плаче і сміється…
Зараз весілля зробили, погуляли там добре, і я там був, вино пив, по вусах текло, а в рот не попало.
Пожили скільки, а потім Бова Королевич говорить:
— Ну, тепер я піду розквитаюся з своїм батьком другим, спитаю його, за що він мого батька вбив. Спитаю свою маму, де ж мій тато, а потім знов приїду сюди.
Сів Бова Королевич на коня і поїхав до своєї мами в гості. Тільки приїхав, зараз князя Додона (так, як тому й снилося) зарубав. Хотів і свою маму вбити, та вона впала на коліна, плакала й просилась.
Передала мати йому все царство. Заволодів Бова і тим і тим царством, царствує собі, живе-поживає і добра наживає.
