Чабанування у святого Миколая
Чабанування у святого Миколая
Був один чоловік бідний та мав три сини, і не мав їх чим годувати. Старший син каже:
— Татку, я іду на службу.
— То іди.
І він пішов. Іде, іде. Здибає його святий Миколай та й каже:
— А куди ти, сину, ідеш?
— Іду на службу.
— Може би, ти наймився у мене, тут будеш пасти вівці?
А він каже:
— Чому, я можу пасти вівці.
Дав йому святий Миколай хліба та й сира, і він погнав пасти. Каже йому святий Миколай:
— Аби їх не завертав нікуди, лиш куди вони ідуть. А ти аби все підходив за ними.
Вівці ідуть, ідуть та й прийшли до става. А був межи тими вівцями такий великий і рогатий баран. Прийшов до води та й воду — бурк. А вівці за ним та й пішли всі у воду. Бідний наймит як зачне плакати, так уже сплакався, що і говорити не може, та й з того жалю і заснув. Як пробудився, та й знов плаче. Але він дивиться: а баран з води — бульк! А вівці за ним. Він утішився, що вже є вівці, та й іде за ними. Пригонить додому, а святий Миколай питається його:
— А що там видів?
— Нічого не видів.
Та й каже йому святий Миколай:
— Коли нічого не видів, то не будеш у мене служити.
Дав йому щось трошки грошей і каже:
— Йди собі додому.
Він як прийшов додому, та й каже:
— Татку, тепер уже будемо мати за що поживитися, бо я заслужив грошей. А середущий каже:
Татку, та й я піду на службу.
— Іди!
Так само і середущий заслужив і приходить додому. А молодший каже:
— Татку, то і я піду служити!
— Іди, ти, дурний, коли ті старші так мало заслужили, ти і тільки не заслужиш.
— Не бійтеся, татку, коли мої брати ходили на службу, то і я буду служити.
І пішов.
Іде, іде, але здибає його святий Миколай та й каже:
— А куди ти ідеш?
— Я іду на службу.
— Може, ти би в мене став на службу?
— Чому? Я буду служити.
Дав йому святий Миколай хліба і сира та й каже йому:
— Бери та й гони вівці пасти.
Але той хлопчина як заник від хати, та й ноги його заболіли. Він сів на барана та й їде. Вівці прийшли до става, а баран з хлопцем у воду — бурк! Вівці за ним та й пішли на той світ. Хлопець дивиться, а там така паша зелена, як барвінок, а овечки бродять по самі черева у траві. Він дивиться, а там якась хатина. Він приходить ближче, слухає, а там так пищать, що аж сум побирає, та й кажуть:
— Ми хочемо їсти.
Іде далі, а там знов кричать:
— Гвавт, ми голі!
Він іде ще далі, а там знов кричать:
— Гвавт, нам тісно.
Він іще іде далі, слухає, а там знов пищать:
— Гвавт, ми хочемо пити.
Він вислухав усе і пішов до овець. Вівці вже напаслися добре та й ідуть додому. Він сів знов на барана та й їде.
Вже пригонить вівці додому, а святий Миколай питається:
— А що там видів?
— А що ж, — каже хлопчина, — скажу вам по правді, що мене ноги зболіли, і я сів на барана. Він прийшов до става та й — бурк зі мною у воду. Вівці за ним, та й пішли ми на той світ. А там така трава зелена, як барвінок. Дивлюся, а там якась хатина. Я чую, там так пищать, що аж сум побирає, все кажуть: «Ми хочемо їсти»
А святий Миколай каже:
— То ті покутують, що ніколи не дали бідному їсти.
— Я пішов далі, а там знов кажуть: «Гвавт, ми хочемо пити».
А святий Миколай каже:
— То ті, що не дали нікому води напитися.
— А відтак я ще пішов далі, а там знов пищать: «Гвавт, ми голі».
А святий каже:
— То ті, що ніколи не дали бідному сорочки.
— А потому я ще пішов далі, а там знов кричать: «Гвавт, нам тісно».
А святий Миколай каже:
— То ті, що ніколи бідного на ніч не приймили.
— Більше я нічого не видів і пішов до овечок. Вівці ще трохи попаслися та й ішли додому. А я сів знов на барана та й виїхав на цей світ.
— Ну, — каже йому святий Миколай, — треба тобі заплатити.
Пішов святий Миколай до хліва та й набрав овечих бликів (послід), і каже:
— На тобі, сину, бо ти собі заслужив.
Іде бідний хлопчина дорогою та й сумує, і каже до себе: «Що я з цим буду робити? Але візьму і принесу до дому».
Приходить додому та й хоче висипати боблики на городі. Але він дивиться, а то не боблики, а саме золото. Він аж зумівся. Вносить до хати та й каже:
— Тепер, татку, будемо мати з чого жити.
Отець утішився і каже:
— Ліпше щастя від розуму.
