Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Чабанування у святого Миколая

Чабанування у святого Миколая

   Був один чоловік бідний та мав три сини, і не мав їх чим годувати. Старший син каже:

— Татку, я іду на службу.

— То іди.

І він пішов. Іде, іде. Здибає його святий Миколай та й каже:

— А куди ти, сину, ідеш?

— Іду на службу.

— Може би, ти наймився у мене, тут будеш пасти вівці?

А він каже:

— Чому, я можу пасти вівці.

   Дав йому святий Миколай хліба та й сира, і він погнав пасти. Каже йому святий Миколай:

— Аби їх не завертав нікуди, лиш куди вони ідуть. А ти аби все підходив за ними.

   Вівці ідуть, ідуть та й прийшли до става. А був межи тими вівцями такий великий і рогатий баран. Прийшов до води та й воду — бурк. А вівці за ним та й пішли всі у воду. Бідний наймит як зачне плакати, так уже сплакався, що і говорити не може, та й з того жалю і заснув. Як пробудився, та й знов плаче. Але він дивиться: а баран з води — бульк! А вівці за ним. Він утішився, що вже є вівці, та й іде за ними. Пригонить додому, а святий Миколай питається його:

— А що там видів?

— Нічого не видів.

Та й каже йому святий Миколай:

— Коли нічого не видів, то не будеш у мене служити.

Дав йому щось трошки грошей і каже:

— Йди собі додому.

Він як прийшов додому, та й каже:

— Татку, тепер уже будемо мати за що поживитися, бо я заслужив грошей. А середущий каже:

Татку, та й я піду на службу.

— Іди!

   Так само і середущий заслужив і приходить додому. А молодший каже:

— Татку, то і я піду служити!

— Іди, ти, дурний, коли ті старші так мало заслу­жили, ти і тільки не заслужиш.

— Не бійтеся, татку, коли мої брати ходили на службу, то і я буду служити.

І пішов.

Іде, іде, але здибає його святий Миколай та й каже:

— А куди ти ідеш?

— Я іду на службу.

— Може, ти би в мене став на службу?

— Чому? Я буду служити.

Дав йому святий Миколай хліба і сира та й каже йому:

— Бери та й гони вівці пасти.

   Але той хлопчина як заник від хати, та й ноги його заболіли. Він сів на барана та й їде. Вівці прийшли до става, а баран з хлопцем у воду — бурк! Вівці за ним та й пішли на той світ. Хлопець дивиться, а там така паша зелена, як барвінок, а овечки бродять по самі черева у траві. Він дивиться, а там якась хатина. Він приходить ближче, слухає, а там так пищать, що аж сум побирає, та й кажуть:

— Ми хочемо їсти.

Іде далі, а там знов кричать:

— Гвавт, ми голі!

Він іде ще далі, а там знов кричать:

— Гвавт, нам тісно.

Він іще іде далі, слухає, а там знов пищать:

— Гвавт, ми хочемо пити.

   Він вислухав усе і пішов до овець. Вівці вже напас­лися добре та й ідуть додому. Він сів знов на барана та й їде.

Вже пригонить вівці додому, а святий Миколай пи­тається:

— А що там видів?

— А що ж, — каже хлопчина, — скажу вам по правді, що мене ноги зболіли, і я сів на барана. Він прийшов до става та й — бурк зі мною у воду. Вівці за ним, та й пішли ми на той світ. А там така трава зелена, як барвінок. Дивлюся, а там якась хатина. Я чую, там так пищать, що аж сум побирає, все ка­жуть: «Ми хочемо їсти»

А святий Миколай каже:

— То ті покутують, що ніколи не дали бідному їсти.

— Я пішов далі, а там знов кажуть: «Гвавт, ми хочемо пити».

А святий Миколай каже:

— То ті, що не дали нікому води напитися.

— А відтак я ще пішов далі, а там знов пищать: «Гвавт, ми голі».

А святий каже:

— То ті, що ніколи не дали бідному сорочки.

— А потому я ще пішов далі, а там знов кричать: «Гвавт, нам тісно».

А святий Миколай каже:

— То ті, що ніколи бідного на ніч не приймили.

— Більше я нічого не видів і пішов до овечок. Вівці ще трохи попаслися та й ішли додому. А я сів знов на барана та й виїхав на цей світ.

— Ну, — каже йому святий Миколай, — треба тобі заплатити.

   Пішов святий Миколай до хліва та й набрав овечих бликів (послід), і каже:

— На тобі, сину, бо ти собі заслужив.

   Іде бідний хлопчина дорогою та й сумує, і каже до себе: «Що я з цим буду робити? Але візьму і принесу до дому».

   Приходить додому та й хоче висипати боблики на городі. Але він дивиться, а то не боблики, а саме золото. Він аж зумівся. Вносить до хати та й каже:

— Тепер, татку, будемо мати з чого жити.

Отець утішився і каже:

— Ліпше щастя від розуму.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар