Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Чарівні зернятка

Чарівні зернятка

   Жили собі двоє бідних людей — чоловік та жінка. У них був один син. Незабаром син виріс, і настав час, коли йому вже треба було женитися. Мати зібралася й пішла до ворожки, аби та сказала, котру дівчину її син візьме за жінку. «Не маємо ні багатства, ні радощів у житті. Ось тільки син — єдина втіха, то добре було б, якби ще й невістку мали хорошу», — думала собі жінка.

   А ворожка сказала їй, щоб пішла до сусіднього села і взяла з поля три стручки кукурудзи. Потім нехай понесе їх до води і з кожного вилущить по одному зернятку.

   Жінка так і зробила. Швиденько взяла три стручки, прийшла до річки і вилущила перше зернятко. Зразу ж біля жінки постала гарна дівчина, яка мала на чолі місяць.

— Дай мені води напитися, — попросила вона.

   Жінка так перелякалася, що й за річку забула, яка була перед нею.

— Нема в мене води, — ледве вимовила вона.

   Тут дівчина зразу ж померла. Дуже стало жаль тій жінці, що молода дівчина померла.

   Пішла бідна жінка далі берегом і вилущила друге зернятко. Яке ж було її здивування, коли побачила перед собою другу, ще кращу, ніж перша, дівчину. На чолі у дівчини теж був місяць.

   Ледве вона розтулила уста, аби попросити води, як жінка щодуху кинулася до потічка і набрала повні пригорщі води.

Напилася дівчина і стала ніби ще кращою.

   «Не буду я вже третє зерня лущити, — подумала собі жінка, — хай зостанеться ця дівчина моєю невісткою».

   Вона швиденько побігла додому, аби принести їй одяг, бо дівчина мала дуже поганеньке плаття із гілок вербових та листя.

   А поки вона ходила за одягом, розбійники підстерегли красуню та й кинули її в криницю, а замість неї залишили свою стару та погану, аж чорну, дівку. Прийшла жінка з одягом, дивиться, а перед нею стоїть чорна, зморщена дівчина.

— Чому ти така чорна? — питає жінка її.

— Тебе довго не було, а сонце дуже сильно гріло та й мене припекло, — відповіла дівчина.

   Що тут було робити? «Хай уже буде так, як є», — вирішила жінка і повела її до своєї хати.

І почала невістка жити у цих бідних людей.

   Погано жилося їм з невісткою, бо та була дуже лінивою, робити не хотіла, тільки іншим наказувала.

— Принеси води, дочко, — попросила раз її свекруха.

   Довго збиралася невістка по воду, але нарешті таки пішла до криниці. Коли набирала воду, то помітила в криниці гарну маленьку рибку. Хотіла її зловити, але не змогла. Тоді пішла додому і послала старого батька, аби він неодмінно зловив ту рибку.

   Мучився старий довго, поки нарешті впіймав її і приніс додому. Невістка наказала рибу спекти, але коли будуть чистити її, то щоб ні одна луска не пропала. Почистили рибку, спекли і з'їли та так і не помітили, що одна луска впала на землю. Мати підмела хату, а сміття висипала в городець. Незабаром на тому місці виросла груша. А невістка знову наказала, аби ту грушу зрубати, та так, щоб при цьому жодна трісочка не відскочила вбік.

   Довго рубали те дерево, поки воно впало, але одна тріска таки відлетіла і впала в сусідній двір. А там жили старий дід з бабою. Вони не мали дітей і були дуже бідними. Щодня ходили в ліс по гриби і ягоди та з того й жили. От одного ранку, перед тим, як піти в ліс, вони назбирали в дворі різного галуззя, трісок, понесли в хату, аби трохи просохли, та й вирушили до хащі. Коли ж повернулися, — здивуванню їхньому не було межі: у хаті було чисто прибрано, а в печі парувала свіжа смачна страва.

   Баба з дідом поїли добре, а потім пішли до другої сусідки, аби спитати, чи не бачила вона когось у їх дворі.

— Я виділа у вас дуже парадну дівку, лише трохи храмала на одну ногу, — сказала та.

   На другий день дід самий пішов у ліс, а баба залишилася вдома. Вона сховалася біля криниці, аби простежити, хто це до них ходить. Сонце піднялося вже високо, а баба нікого не бачить. Вже й обід настав, а у дворі тихо. Раптом вона почула кроки. Дивиться, а до криниці прямує дуже красива дівчина. Підійшла вона, нахилилася до води, а баба хотіла її зловити та й вхопила за волосся.

   Дівчина хотіла втекти, але не змогла. Тоді вона почала перекидатися різними звірами, та баба міцно тримала її, і дівчина знову стала чудовою красунею.

— Живи в мене, дочко, — сказала баба. — Ми з дідом самітні, то й будемо разом жити. Тобі буде в нас добре.

   І почала дівчина жити в хаті дідуся і бабусі. Вона допомагала їм у господарстві, працювала багато, лише ганьбилася на вулицю виходити, бо на чолі мала місяць.

   Одного разу сусідка, в якої була стара, погана невістка, покликала діда і бабу, а разом з ними і їх названу дочку пороти пір'я.

   Настав вечір, дід з бабою йдуть, треба і дочці йти. Вона дуже ганьбилася іти межи люди, але пов'язала чоло хусткою і пішла.

   Коли почали дерти пір'я, хустка розв'язалася і впала. Тут усі побачили, що у дівчини на чолі місяць. Тепер та жінка, що лущила зернятка кукурудзи, впізнала цю дівчину. Вона дуже розсердилася на невістку, прогнала її, а син оженився на цій красивій і лагідній дівчині. І зажили вони добре. Ходили часто до діда і баби в гості, допомагали їм.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар