Черепаха – спринтер
Черепаха – спринтер
Черепаха Куся любила читати газети. Кожного дня, як тільки листоноша, старий пес Шпулька, стукав у двері, вона мчала на поріг, забирала газету і, зручно вмостившись в кріслі біля вікна, перечитувала її від першої літери до останньої.
Найбільше їй подобався розділ про спорт: де проводяться ігри чи змагання, які і звідки приїжджають спортсмени, хто яке місце посів: хто перше, хто друге, а хто третє. Черепаха Куся обожнювала спорт і сама мріяла стати спортсменкою.
Часто ночами, уві сні, вона бачила себе у забігу з номерком на грудях. Їй снилося, що вона першою перетинає фінішну межу. Трибуни тріумфували, розліталися конфетті… Вітер дув їй в обличчя, а вона бігла, бігла і не могла зупинитися, бігла і сміялася, бігла… Але все це був лише сон.
І ось одного разу Куся набралася сміливості і відправилася на стадіон, щоб взяти участь у змаганнях з бігу. Куся зареєструвалася, як і інші, і отримала футболку з номером, подібну до тієї, що бачила у снах. Їй здалося, що сонце засвітило яскравіше, пташки заспівали солодше і вітерець повіяв ніжніше, коли вона вийшла на лінію старту.
Озирнувшись на всі боки, щоб розгледіти своїх сусідів, праворуч від себе черепашка побачила Кенгуру та Жабеня, а ліворуч ― Зайця й Вовка. Її суперники застигли на місці, прийнявши стартову позицію, і зосереджено дивилися вперед в очікуванні сигналу до початку забігу. Сильні, довгоногі, вони якось аж надто відрізнялися від Кусі ― кругленької і низенької.
За хвилину пролунав сигнал, і бігуни кинулися наввипередки. Не встигла наша Куся навіть другу лапку підняти, як далеко по-переду угледіла тільки хвіст Вовка і зелену спину Жабеняти. Заєць і Кенгуру взагалі зникли з поля зору Кусі. Пробігши своїм черепашачим бігом цілих три кроки, Куся зрозуміла, що Заєць, а за ним і Кенгуру, її обганяють і вже виходять на друге коло!
«Я дуже повільна черепаха!» ― зрозуміла зі страхом Куся. Бідна, вона так засмутилася від цієї думки, що впала на місці, сховалася в свій панцир і застигла.
Куся так і не вилізла з панциру ні тоді, коли закінчився забіг, ні тоді, коли нагороджували переможців, ні навіть тоді, коли всі глядачі розійшлися. Вона ридала в своєму панцирі і ридала, ридала й РИДАЛА… до самого вечора!
«Як? Чому? Чому я така повільна? Чому я не можу бігати так, як інші? Я ж так люблю спорт! Я така спортивна! Чому так?» ― гадала черепашка Куся і заливалася гіркими слізьми.
Тільки коли на вулиці стемніло, Куся обережно виглянула назовні. Навкруги не було ані душі. Один лише місяць високо в небі сумно висвітлював трибуни і доріжки стадіону. Від такого видовища Куся заплакала ще сильніше і повільно, в сльозах, потюпала додому (Ну, ти знаєш, потюпала повільніше повільної черепахи!).
Увійшовши до свого будинку, Куся закрила двері, зашторила усі вікна, лягла в ліжко і, плачучи, дивилася в стелю. Вона думала про те, що ось він ― кінець її мріям про спорт та перемогу.
Ніхто не знає, як довго черепашка поневірялася. А ось листоноша, старий пес Шпулька, знав. Він вже третій день приносив газету, а Кусі все не бачив. Тому й захвилювався Шпулька: «А раптом з Кусею щось погане трапилося?» І на четвертий день постукав до неї у двері.
Увійшовши до будинку, Шпулька побачив, як Куся, залита сльозами, ридає у себе в ліжку. Вона так довго плакала, що промокла сама, промочила сльозами ліжко, і навіть на підлозі утворилися калюжі сліз. Бідна Куся ― ось як вона засму тилася!
― Чому ти плачеш, Кусенько? ― запитав її листоноша.
― Ай-ай-ай-ай! ― голосно ридала Куся і не могла вимовити ані словечка.
Листоноша пішов на кухню, приніс цілий кухоль води ― адже Куся виплакала майже всі сльози і їй потрібна була вода, ― напоїв черепашку і та, ридаючи, розповіла йому про свою біду.
― Так, ― відповів Шпулька. ― Погані справи! Але я знаю, як тобі допомогти!
― Яа-а-а-а-ааак? ― заридала черепаха ще голосніше. ― Ти мені інші ноги пришиєш? Або крила причепиш?
― Ні, ― заперечив листоноша. ― Я направлю тебе на такі спортивні перегони, де ти зможеш взяти участь на рівних! Я, старий пес, багато чого на своєму віку бачив. І тобі допоможу!
Через декілька днів, на стадіоні, на вищому щаблі п'єдесталу, з кубком чемпіона в лапках, стояла черепашка Куся. На обличчі Кусі сяяла посмішка, а серце співало від щастя. Вона перемогла! Вона прийшла до фінішу першою! Їй це вдалося! Трибуни тріумфували! На голову Кусі сипалися квіти і конфетті, а навколо грала урочиста музика.
Куся посіла перше місце в забігу серед… равликів, молюсків і черепах! Хочу додати, що серед них проходили тільки короткі забіги ― спринти. Забігів на великі дистанції не проводилося ― інакше і суддям і глядачам довелося б чекати кілька тижнів, поки равлики, молюски та черепахи пробіжать довгі дистанції!
Черепашка отримала хороший урок: кожного Господь створив особливим. І навіть якщо ти повільна черепашка Куся, однаково можна стати переможцем у забігу. Головне ― знати, з ким змагатися!
