Дід, баба та курочка ряба

   Був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила.    Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять.

Стоїть дуб.

— Двері, двері, чого ви рипите?

— Поспускай гілля, тоді скажу. Дуб і поспускав гілля.

— Як же, — кажуть, — нам не рипіти: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.

Іде баран води пити:

— Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?

— Збий собі роги, тоді скажу. Він взяв і позбивав.

— Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив. Прийшов баран до річки.

— Баран, баран, чого ти роги позбивав?

— А стань кров’яною, тоді скажу. Річка і стала кров’яною

— Як же мені не позбивати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала.

Приходе до річки попова дівка тарілки мити.

— Річка, річка, чого ти кров’яною стала?

— А побий цю посуду, тоді скажу. Дівка і побила.

— Як же, — каже, — мені кров’яною не стати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила.

   Прийшла дівка додому, а попадя саме в діжку капусту квасила.

— Чого ти, — питає, — посуду побила?

— А порозкидайте цю капусту по хаті, тоді скажу. Порозкидала попадя капусту, дівка і каже:

— Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, попадя капусту по хаті порозкидала.

Приходе піп:

— Що це ти наробила?

— А відріж косу, так скажу. Піп узяв та й відрізав.

— Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не просте, а золоте. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, матушка капусту порозкидала, піп косу відрізав.

повернутися до: Українські народні казки⇒