Дідовий півник
і бабина курочка

   Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, в бабусі — курочка.

   Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: яка йому з півня вигода?. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові, й каже вона: «В тебе є півник. Хай знесе й тобі яєчко».

   Та не хотів півник нести яєчко. Розсердився дід й прогнав його.

   Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:

— Куди ти йдеш?

Відповідає йому півник:

— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.

— Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить ведмідь.

— Ставай за мною! — каже впевнено півень.

   Ідуть двоє. Попереду півень, а за ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.

— Куди, півнику, з моїм дядьком путь тримаєш? 

— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! — відповідає півень.

— Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! — каже вовк.

— Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім!

   Ідуть втрьох: півник, ведмідь і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.

— Куди ти, півнику, з дядьком-ведмедем і братом-вовком ідеш? — питає лисиця.

— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.

— Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! — скаржиться лисиця.

— Ставай четвертою! — мовив півник. — Будеш в нашій компанії!

   Ідуть вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли двори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.

   Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Почув цар і каже своєму слузі:

— Іди запитай, що хоче півень.

Півник каже:

— Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.

Наказав цар, щоб півня впустили між курей.

Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:

— Впусти в курник і мою сестричку-лисичку! 

— Нехай іде!

Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила.

   На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Прокинувся цар і наказав півня в стайню до коней.

Просить півень царського слугу:

— Впусти до стайні й мого братика-вовка!

   Впустив слуга разом з півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.

   Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:

— Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!

   Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом з волами.

   Повів слуга до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:

— Впусти спершу до стайні мого дядька-ведмедя, а потім я й сам зайду.

   Слуга погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.

   Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав: «Кукуріку, я тут, світлий царю!»

   Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.

— Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.

— Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз? 

— Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.

   Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаної  монети.

   Рано-вранці, як (тільки зазоріло), півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає: «Кукуріку, будь здоровий, світлий царю!»

— Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.

   Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. В густому лісі залишився ведмідь, в глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі під полониною затаївся вовк.

   Загубив по дорозі півник одну монету. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав: «Кукуріку, простели, діду, плахту!»

   Тільки дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.

   Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.

— Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.

— Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає дід.

   Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку-то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв, і на дно мірки приліпилася золота монета.

   Побачила його баба й доти діда просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла ту золоту монету, що півник загубив. Проковтнула курочка копійку і повернулася додому.

— Стели плахту! — кричить курочка бабі.

   Баба дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахтала, та випала з неї тільки одна монета. Розізлилася баба на курочку й зарізала її.

   Довго жила баба на ту копійку, що прилипла до дна мірки, й на ту, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.

   Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня й співає: «Кукуріку, простели, діду, плахту!»

   Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!

повернутися до: Українські народні казки⇒